таки

ТАКИ́, част.

1. ствердж. Уживається препозитивно й постпозитивно в значенні справді.

З ким це вона [Гафійка] забалакалась? Либонь Прокіп Кандзюба? Таки він (Коцюб., II, 1955, 10);

— Нема, нема порядку, Полікарпе, — зітхнув Побережний, вибиваючи кресалом вогонь. — Таки нема, — охоче погоджується Полікарп (Стельмах, II, 1962, 42);

Підійшли вони [жінки] ближче й стали несміливо. Все незнайомі люди. Двоє селян-таки, а то міські (Головко, II, 1957, 169).

2. Уживається в значенні: нарешті, зрештою.

Через місяців три написав [Шавкун] сестрі вже з Києва, що він таки свого доскочив, зробився студентом (Мирний, І, 1949, 372);

Поранено було й самого Гармаша в руку.. Так і стріляв одною рукою, доки були в магазині гвинтівки патрони. Потім довго морочився з новою обоймою. І таки заклав (Головко, II, 1957, 571);

Пристаркуватий ротний кравець довго вагався, доки.. зважився-таки запропонувати Ясногорській свої послуги. — Давайте, я вам шинельку… трошки підправлю, перероблю (Гончар, III, 1959, 199).

3. рідко. Уживається в значенні протиставного сполучника; але, проте, однак.

Так! я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! — Геть думи сумні! (Л. Укр. І, 1951, 42);

А серце, хоч б’ється в мужицьких грудях, таки бажає щастя, таки рветься до кращого життя (Коцюб., І, 1955, 22);

// Уживається з часткою ж для підсилення протиставлення.

Ой, розбила вінка буря, таки ж не втопила (Л. Укр., І, 1951, 203).

Все [ж] таки>́ — уживається (перев. зі сполучниками а, і, та, але) для поєднання речень (або їх членів) із протиставно-допустовим значенням; однак.

Грубе моє слово було, бо я козак, а правда, як сіль, солона, а все ж таки ти мені син (Тют., Вир, 1964, 542).

4. підсил. Уживається перев. при прислівниках, підкреслюючи їх значення.

Того ж таки тижня самого занедужала панночка (Вовчок, І, 1955, 113);

Зараз-таки заходилась Настя порядкувати в Гнатовій хаті (Коцюб., І, 1955, 53);

В тихій бесіді.. минула ще яка година, аж сама Маруся згадала нарешті, що таки треба йти додому (Хотк., II, 1966, 30);

— Я таки справді не хочу запізнитись (Головко, II, 1957, 489).

◊ Де ж таки́ ви́дано, щоб..? див. де².