терен

ТЕ́РЕН, рну, ч.

1. Колючий кущ родини розових, що дає темно-сині їстівні плоди з терпким кисло-солодким присмаком.

На одному косогорі розрослась густа-прегуста дереза, терен та шипшина, неначе тонке зелене руно (Н.-Лев., III, 1956, 127);

Кущі терну й черемхи на схилах берега були вже вкриті білим цвітом, як памороззю (Панч, Ерік.., 1950, 45);

Шипшина й терен при дорозі, а в далині — полки дубів (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 63).

◊ Зарі́с (позароста́в) шлях те́рном (терна́ми); Заросли́ (позароста́ли) шляхи́ терна́ми — неможливо піти, поїхати куди-небудь.

Заросли шляхи тернами На тую країну, Мабуть, я її навіки, Навіки покинув (Шевч., II, 1963, 213);

Хочу я ридати — та не маю слів. Хочу в даль полинуть — терном шлях заріс (Рильський, І, 1960, 116);

Сте́жка (дорі́жка і т. ін.) поросла́ те́рном див. пороста́ти;

Шлях, усте́лений те́рном чий — про чий-небудь життєвий шлях, сповнений труднощів, страждань, горя й т. ін.

Та ж, що коханням братернім Шлях мій, устелений терном, Легко б могла озарити, — Більше немає її… (Граб., І, 1959, 353).

2. збірн. Плоди цієї рослини.

Чорний терен красувавсь з-під зеленого листу, а покоштував [покуштував], такий-то вже кислий прийшовся! (Вовчок, VI, 1956, 223);

— Тату, завтра я з Левком думаю піти в ліс по терен. Я знаю, як ви любите квашену ягоду (Стельмах, II, 1962, 106);

*У порівн. Вид [жінки] болісний, жовтий, тільки одні очі, чорні як терен, блищали якимсь божевільним світом (Мирний, І, 1949, 247);

Усіма грудьми п’є [Давид], захлинаючись, терпке, як терен зеленуватий, осіннє степове повітря (Головко, II, 1957, 10).

3. Окрема колючка, шпичка такої або іншої колючої рослини.

Заскалить собі дитина ногу Кілька раз на день, як ходить, Вийме терен та й гадки не має (Фр., XIII, 1954, 455);

З розбігу Сахно шубовснула в самісіньку гущу колючого чагаря. Десятки тернів вп’ялися в її тіло (Смолич, І, 1958, 90).

ТЕРЕ́Н, у, ч.

1. Місцевість, територія.

Кожде місце довкола тих млинівок, найбільш улюблений терен наших забав, оглядали і обнишпорювали ми зовсім докладно (Фр., III, 1950, 250);

Цього ж дня в Криничках набирали добровольців до лав новостворюваного червоного полку, що мав завданням боротись з куркульськими бандами, нести внутрішню охорону на терені повіту (Гончар, II, 1959, 227);

Карпати — одна з найдавніших слов’янських етнографічних територій. Тут живуть українці, словаки, поляки, чехи. Цей стародавній слов’янський терен здавна цікавив дослідників багатьох галузей наук (Нар. тв. та етн., 3, 1961, 155).

2. перен., заст. Грунт, основа розвитку чого-небудь.

Тут насувається питання: який був кінець сього письменства? Чи підготовило воно терен для нової народної літератури, чи перетворилося органічно в нові, вищі форми? (Фр., XVI, 1955, 328).