терпнути

ТЕ́РПНУТИ, ну, неш, недок.

1. Утрачати чутливість; дерев’яніти, німіти (про тіло або його частину).

Холоду він не почував, руки й ноги терпли-німіли (Мирний, IV, 1955, 301);

Іван відчув, як усе його тіло почало терпнути (Кол., Терен.., 1959, 80);

[Роман:] Треба щось говорити, а в мене язик терпне… (Зар., Антеї, 1962, 241);

// безос.

Спочатку навіть в жижках йому терпло й хотілося сісти (Гончар, III, 1959, 412);

// Стягуватися, дерев’яніти від чогось терпкого.

Я дружбу не забуваю, як од кислиць нам терпли губи за голубим Дінцем в гаю, як ми гуляли часто в полі й опеньки рвали у бору (Сос., II, 1958, 369).

◊ Шку́ра (шкі́ра) те́рпне — страшно, лячно комусь.

[Рябина:] Пробував бити [жінку], та сам такого облизня спіймав, що й досі шкура терпне (Фр., IX, 1952, 410);

— Василю, не дуже мені подобаються ті твої нічні мандри. Як подумаю, що з тобою може щось статись, то аж шкіра терпне на мені (Вільде, На порозі, 1955, 246).

2. перен. Завмирати, холонути (про серце, душу).

Васьчине серце спинялося і терпло від сорому й образи (Смолич, І, 1947, 8);

— А як дізнається хтось? — терпне Левкова душа (Стельмах, І, 1962, 446);

З горя все в грудях терпне (Ющ., Люди.., 1959, 167).

3. Втрачати здатність рухатися, говорити й т. ін.; завмирати, обімлівати.

В оці [мачухи] було стільки лихої втіхи, зневаги та видимої зненависті, що Параскіца терпла вся (Коцюб., І, 1955, 268);

Вона підводить голову, розтулює уста, щоб щось випалити, та, глянувши парубкові у вічі, відразу терпне (Стельмах, І, 1962, 158).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

терпнути

Значення в інших словниках