тиква

ТИ́КВА, и, ж.

1. (Lagenaria Ser.). Рослина родини гарбузових.

2. Грушоподібний довгастий або плескуватий плід цієї рослини, що має дуже тверду шкірку; вирощується перев. з декоративною метою.

*У порівн. Він з усього розмаху цюкнув його [ведмедя] згори в голову, аж череп розколовся надвоє, мов розбита тиква (Фр., VI, 1951, 14);

// розм.. Посудина для води, зроблена з такого плоду;

// зневажл., лайл. Голова.

[Степан:] А тут у тебе у цій тикві (показує на його голову) клоччя чи пір’я? (Кроп., І, 1958, 409).

3. розм. Череп’яна посудина, подібна до глечика, з дуже вузьким горлом, у якій носять або тримають воду, вино тощо.

Барильця, пляшечки, носатку, Сулії, тикви, баклажки, Все висушили [троянці] без остатку, Посуду потовкли в шматки (Котл., І, 1952, 168);

Сидить там пасічник з білою бородою, в білій сорочці, цюкає сокирою або дибає старечою ступою попід гаєм з тиквою по воду до копанки (Н.-Лев., І, 1956, 154);

Вони жадібно пили воду, заломивши голови й перехиливши тикви до рота (Смолич, І, 1947, 118);

Пані Оборська оступилася, сіла з другого краю стола. Потім підвелася, відсунула венецьку тикву з.. угорським вином (Ле, Наливайко, 1957, 212).