тин
ТИН, у, ч. Огорожа, сплетена з лози, тонкого гілля; пліт.
Та вже ж наші слобожани Тини городили; Із-під лугу, із-під гаю Лозу волочили (Щог., Поезії, 1958,130);
Ось і хата. Мелькнули голубі віконниці, недавно загороджений тин, на якому ще не просохло ліщинове листячко (Тют., Вир, 1964, 211);
Темніли круто заплетені високі тини (Жур., Звич. турботи, 1960, 41);
// Огорожа з очерету тощо.
Вся Колонтаївка рябіла й чорніла серед степу чорними покрівлями хат, жовтіла очеретяними тинами (Н.-Лев., II, 1956, 218);
Сонце весело осміхалось до яро-зелених акацій, жовтих комишевих тинів, прибитої росою дороги (Коцюб., І, 1955, 205);
// Огорожа з жердин, покладених горизонтально й закріплених між стовпцями.
Обабіч стискали нас дошки й жердини тинів та парканів, а над нами нависали стелею віти густих волоських горіхів (Мур., Бук. повість, 1959, 15);
*Образно. О, забув я про тин той спижевий, Що між нами границею став, І тебе я, мій цвіте рожевий, Як лиш міг, як умів, покохав! (Фр., XIII, 1954, 149).
◊ На́шому ти́нові двою́рідний пліт — те саме, що Сьо́ма (деся́та) вода́ на киселі́ ( див. вода́).
Одного прекрасного вечора приходить у гості до Скоробагатьків якась далека.. родичка, того ступеня родичання, що називається десятою водою на киселі, або — нашому тинові двоюрідний пліт (Хотк., І, 1966, 123);
Ні в тин ні в воро́та див. воро́та;
Під (по́під) ти́ном (тина́ми) — просто неба; надворі.
— Се бідні нищі, навіженні,.. Старці, хромі [кульгаві], сліпорожденні, З яких був людський глум і сміх, Се що з порожніми сумками Жили голодні під тинами, Собак дражнили по дворах (Котл., І, 1952, 151);
Пішла [Олександра] найматься; та щось із тиждень попід тином ночувала, поки собі місце знайшла в якогось коваля (Вовчок, І, 1955, 33);
Під (по́під) чужи́м ти́ном — між чужими людьми, серед чужих людей.
Кинула [доля] малого На розпутті, та й байдуже, А воно, убоге ..І подибало тихенько Попід чужим тином Аж за Урал (Шевч., II, 1963, 78);
Вона була задоволена й цим, бо мала для себе й дитини свій куток і свою десятину землі, а це вже, чуєте, не те, що під чужим тином умирати (Стельмах, II, 1962, 275);
Під чужи́й тин — до чужих людей.
— Поки в мене руки дужі та сила служить, то я вам і потрібна. А якби, — не доведи господи! — я захворіла, або сили позбулася, то тоді під чужий тин іди (Мирний, IV, 1955, 359);
Тин у (об) тин (тин з ти́ном) жи́ти (бу́ти і т. ін.) — бути сусідами; жити поруч, по сусідству.
Жив [пан Лукаш] тин у тин із братом, у своїй хаті з однісеньким [однісіньким] віконечком (Вовчок, VI, 1956, 223);
Рядом з панським двором, — тин з тином, — жив батюшка, отець Іван (Мирний, І, 1954, 304).
Значення в інших словниках
- тин — тин іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- тин — див. ОГОРОЖА; тинок, зб. тиння. Словник синонімів Караванського
- тин — див. перешкода Словник синонімів Вусика
- тин — [тин] тину, м. (на) тиену, мн. тиени, тиен'іy два тиние Орфоепічний словник української мови
- тин — ТИН, у, ч. Огорожа, сплетена з лози, тонкого гілля; пліт. Та вже ж наші слобожани Тини городили; Із-під лугу, із-під гаю Лозу волочили (Я. Щоголів); Ось і хата. Словник української мови у 20 томах
- тин — Ні в тин, ні в ворота — ні в’язать, ні чоботи шить. Нічого не вміє робити. Приповідки або українсько-народня філософія
- тин — -у, ч. Огорожа, сплетена з лози, тонкого гілля; пліт. || Огорожа з очерету тощо. || Огорожа з жердин, покладених горизонтально й закріплених між стовпцями. Великий тлумачний словник сучасної мови
- тин — аж тини́ тріща́ть. Уживається для вираження інтенсивності вияву якоїсь дії. Я ще на припічку кашу їла та гусенята пасла, а вона (Параска) вже ганяла по вулицях та по досвітках за хлопцями, аж тини тріщали (І. Фразеологічний словник української мови
- тин — ОГОРО́ЖА (те, що відгороджує, оточує що-небудь), ЗАГОРО́ДА, ЗАГОРО́ЖА, ОГОРО́ДА рідше, ОГРА́ДА рідше, ГОРО́ЖА рідше, ХИСТ діал.; МУР, СТІНА́ (перев. з цегли); ВІР'Я́ (ВОР'Я) рідше (з жердин). Словник синонімів української мови
- тин — Тин, -ну, на -ну́; тини́, -ні́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- тин — (укр.) 1. Огорожа з лози навколо сільської садиби. 2. Оборонна стіна з щільно розташованих поруч колод, які вертикально вриті у землю і загострені вгорі. Архітектура і монументальне мистецтво
- тин — Тин, -ну м. Плетень, тынъ. Чуб. VII. 392. Живе, як сорока на тину. посл. Ні в тин, ні в ворота. посл. ум. тино́к, тиночок. Словник української мови Грінченка