тин

ТИН, у, ч.

Огорожа, сплетена з лози, тонкого гілля; пліт.

Та вже ж наші слобожани Тини городили; Із-під лугу, із-під гаю Лозу волочили (Я. Щоголів);

Ось і хата. Мелькнули голубі віконниці, недавно загороджений тин, на якому ще не просохло ліщинове листячко (Григорій Тютюнник);

Темніли круто заплетені високі тини (С. Журахович);

// Огорожа з очерету тощо.

Вся Колонтаївка рябіла й чорніла серед степу чорними покрівлями хат, жовтіла очеретяними тинами (І. Нечуй-Левицький);

Сонце весело осміхалось до яро-зелених акацій, жовтих комишевих тинів, прибитої росою дороги (М. Коцюбинський);

// Огорожа з жердин, покладених горизонтально й закріплених між стовпцями.

Обабіч стискали нас дошки й жердини тинів та парканів, а над нами нависали стелею віти густих волоських горіхів (І. Муратов);

* Образно. О, забув я про тин той спижевий, Що між нами границею став, І тебе я, мій цвіте рожевий, Як лиш міг, як умів, покохав! (І. Франко).

○ Як (мов, ні́би і т. ін.) кіло́к у тин див. кіло́к.

◇ (1) Аж тини́ тріща́ть – уживається для вираження інтенсивності вияву якоїсь дії.

Я ще на припічку кашу їла та гусенята пасла, а вона [Параска] вже ганяла по вулицях та по досвітках за хлопцями, аж тини тріщали (І. Нечуй-Левицький);

– Морози давлять – аж тини тріщать (Григорій Тютюнник);

Горо́д (рідко тин) городи́ти див. городи́ти;

[І] через тин не перегне́ться див. перегина́тися;

На́шому ти́нові двою́рідний пліт див. пліт;

(2) Ні в тин ні (ані́) в воро́та:

а) який нічого не вміє робити, ні на що не здатний.

– А мій уже давно там [на війні], – сказав Духнович, батько якого був військовий лікар .. – Один оце я тільки – ні в тин ні в ворота (О. Гончар);

// не спроможний виконувати свої прямі обов'язки.

Як працівник Матвій Нудота Ні в тин, як кажуть, ні в ворота (С. Воскрекасенко);

І на якого біса отаких тримають там у наросвіті? Воно ж тобі – ні в тин ні в ворота (Ю. Збанацький);

б) (зі сл. говори́ти таке́[, що], каза́ти таке́[, що] і т. ін.) нікуди не годиться.

Нап'ється [Довбня], то ще ляпне таке, що ні в тин ні в ворота! (Панас Мирний);

Таке верзе – ні в тин ні в ворота (Ю. Шовкопляс);

Коли керівник не бореться з розкраданням державної власності, – це вже, як кажуть, ні в тин ні в ворота (із журн.);

Ні дво́ру ні ти́ну див. двір¹;

(3) Під (по́під) [чужи́м] ти́ном – просто неба, надворі; без притулку.

Відколи живу на світі, ніхто не молився за мене [Лавра], всяк кляв та в потилицю бив, ночував під тином... а тут... (М. Лазорський);

Вона була задоволена й цим, бо мала для себе й дитини свій куток і свою десятину землі, а це вже, чуєте, не те, що під чужим тином умирати (М. Стельмах);

Кинула [доля] малого На розпутті, та й байдуже, А воно, убоге .. І подибало тихенько Попід чужим тином Аж за Урал (Т. Шевченко);

(4) Під чужи́й тин, зі сл. іти. – геть, куди завгодно.

Поки в мене руки дужі та сила служить, то я вам і потрібна. А якби, – не доведи Господи! – я захворіла або сили позбулася, то тоді під чужий тин іди (Панас Мирний);

(5) Тин об (у) тин, зі сл. жи́ти, бу́ти і т. ін. – поруч, по сусідству; близько.

Вони були сусіди з Орлихою, тин об тин (Марко Вовчок);

У нашому селі, ізгадую, тин у тин жила сусідка, симпатична тітка Мокрина (О. Ковінька);

Тин з ти́ном.

Рядом з панським двором, – тин з тином, – жив батюшка, отець Іван (Панас Мирний);

(6) Тин у (об) тин (тин з ти́ном), зі сл. бути, жити і. т. ін. – бути сусідами; жити поруч, по сусідству.

Жив [пан Лукаш] тин у тин із братом, у своїй хаті з однісеньким [однісіньким] віконечком (Марко Вовчок);

Тиня́тися попідти́нню під (по́під) ти́ном (тина́ми) див. тиня́тися;

Тиня́тися попідти́нню (по́під тина́ми) див. тиня́тися;

Че́рез доро́гу (че́рез ву́лицю, че́рез тин) навпри́сядки див. навпри́сідки;

Як соро́ка ла́пою (по тину́) див. соро́ка;

Як соро́ка на тину́ (на кілку́, рідше на терни́ні) див. соро́ка;

Як соро́ка по тину́ див. соро́ка.