тин

див. перешкода

Джерело: Словник синонімів української мови Вусика на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. тин — тин іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. тин — див. ОГОРОЖА; тинок, зб. тиння. Словник синонімів Караванського
  3. тин — [тин] тину, м. (на) тиену, мн. тиени, тиен'іy два тиние Орфоепічний словник української мови
  4. тин — ТИН, у, ч. Огорожа, сплетена з лози, тонкого гілля; пліт. Та вже ж наші слобожани Тини городили; Із-під лугу, із-під гаю Лозу волочили (Я. Щоголів); Ось і хата. Словник української мови у 20 томах
  5. тин — Ні в тин, ні в ворота — ні в’язать, ні чоботи шить. Нічого не вміє робити. Приповідки або українсько-народня філософія
  6. тин — -у, ч. Огорожа, сплетена з лози, тонкого гілля; пліт. || Огорожа з очерету тощо. || Огорожа з жердин, покладених горизонтально й закріплених між стовпцями. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. тин — аж тини́ тріща́ть. Уживається для вираження інтенсивності вияву якоїсь дії. Я ще на припічку кашу їла та гусенята пасла, а вона (Параска) вже ганяла по вулицях та по досвітках за хлопцями, аж тини тріщали (І. Фразеологічний словник української мови
  8. тин — ОГОРО́ЖА (те, що відгороджує, оточує що-небудь), ЗАГОРО́ДА, ЗАГОРО́ЖА, ОГОРО́ДА рідше, ОГРА́ДА рідше, ГОРО́ЖА рідше, ХИСТ діал.; МУР, СТІНА́ (перев. з цегли); ВІР'Я́ (ВОР'Я) рідше (з жердин). Словник синонімів української мови
  9. тин — Тин, -ну, на -ну́; тини́, -ні́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. тин — ТИН, у, ч. Огорожа, сплетена з лози, тонкого гілля; пліт. Та вже ж наші слобожани Тини городили; Із-під лугу, із-під гаю Лозу волочили (Щог., Поезії, 1958,130); Ось і хата. Словник української мови в 11 томах
  11. тин — (укр.) 1. Огорожа з лози навколо сільської садиби. 2. Оборонна стіна з щільно розташованих поруч колод, які вертикально вриті у землю і загострені вгорі. Архітектура і монументальне мистецтво
  12. тин — Тин, -ну м. Плетень, тынъ. Чуб. VII. 392. Живе, як сорока на тину. посл. Ні в тин, ні в ворота. посл. ум. тино́к, тиночок. Словник української мови Грінченка