тичка

ТИ́ЧКА, и, ж.

1. Довга палиця, жердина для підтримування витких рослин, підпирання гілок плодових дерев, для розвішування рибальських сіток і т. ін.

Ось і північ вже минає, І півні співають, І рибалки свої сіті Із тичок знімають (Гр., І, 1963, 28);

Подивись на виноград, Як з тичок він ізвисає (Крим., Вибр., 1965, 100);

Мама послала мене того дня знімати квасолю з тичок, на городі (Вільде, Пов. і опов., 1949, 64);

Яблуні треба було підпирати тичками, бо ніяк вони не могли втримати свого віття (Ів., Вел. очі, 1956, 41);

*У порівн. Потроху [Ярина] зовсім заспокоїлась, далі навіть заспівала, спершу стиха, а то вже й голосно. Ой сосна, сосна тонка виросла, гей! Не піду заміж, бо ще не зросла. І трохи засміялася собі: «Добре не зросла! 22 роки, а висока, як тичка» (Л. Укр., III, 1952, 737);

Писар почервонів: козацький жупан висів на ньому, як на тичці (Панч, Гомон. Україна, 1954, 371).

2. Одна з довгих палиць, жердин, що, застромлені в землю у певній кількості, вказують напрямок шляху, межі земельних ділянок, планування чого-небудь на місцевості і т. ін.

Понад шляхом дбайливо виставлені тички з віхтями вгорі не витримували вітрів і здебільшого лежали (Ле, Право.., 1957, 248);

Любка Сонечко ходила за сівалкою, а її дівчата розставляли на ділянці тички, щоб рядочки були, як шнурочки (Минко, Вибр., 1952, 74);

Чорніють рибальські ополонки, позначені тичками (Кучер, Трудна любов, 1960, 356).

3. Взагалі довга палиця, жердина, що використовується з різною метою.

[Готліб (вертається, задихавшись. Говорить ще з «хати»):] Тату, вони вже тут, вже тут. З тичками, з рогачами, з кочергами (Л. Укр., IV, 1954, 250);

Ми вилізли на плоти, бо тепер уже можна було відштовхуватися тичками (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 200);

Найкращий спосіб підняти вилеглий льон — струшувати зайву воду на рослинах довгими тичками, стараючись трохи підняти їх (Техн. культ., 1950, 64);

// чого. Про високе голе стебло якої-небудь рослини, що нагадує: таку палицю.

Сумно захиталися голі тички соняшників біля тину (Ірчан, ІІ,1958, 30).