торохтіти

ТОРОХТІ́ТИ, хчу́, хти́ш, недок.

1. неперех. Утворювати різкі, гуркітливі звуки.

Гримів, торохтів грім, далі став стихати (Кв.-Осн., II, 1956, 415);

— Попереду підмажемо колеса, Щоб млин не торохтів І шестерня довготелеса Не дряпала боків (Гл., Вибр., 1951, 155);

Десь далеко торохтів на рейках поїзд (Шовк., Інженери, 1948, 85);

Торохтіли колеса, ритмічно тупотіли коні, бряжчали на возах похідні казанки (Десняк, Десну.., 1949, 394);

// Рухатися, котитися з гуркотом, шумом.

Віз торохтить по камінні та підкидає на ямках — аж не всидиш (Гр., II, 1963, 261);

Ззаду долинули якісь вигуки. Скаженим галопом мчали верхівці, торохтіли тачанки, маяли строкаті килими на них (Ю. Янов., II, 1958, 240);

// чим і без додатка. Голосно стукати.

Коли чую, знов торохтить [Петро] у вікно так, що аж шибки дзвенять (Н.-Лев., III, 1956, 282);

Прокидаюсь серед ночі.. Кішка хазяйчина забралась до нас і торохтить нашим посудом (Вас., Незібр. тв., 1941, 205);

Біля печі заклопотано торохтіли кочергами сусідки (Панч, II, 1956, 434).

2. перех. і неперех., перен., розм., зневажл. Голосно й швидко, іноді безладно говорити, розмовляти; базікати.

Отсе було сидить він в мене або в кума, — Всі торохтять, а він тихесенько… все дума! (Метл. і Кост., Тв., 1906, 36);

— Що це ти торохтиш там, мов навіжена? — гримнула на неї Пистина Іванівна (Мирний, III, 1954, 222);

Вона жваво торохтіла про свою подорож, про зустрічі з колгоспниками, та Гавриш неуважно слухав її (Коцюба, Нові береги, 1959, 333);

— Та не торохти! Дай послухати розумного чоловіка, — зупинила Векла Гетьманиху (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 35).

3. перех. і неперех. Цвірчати, співати, утворюючи переривчасті звуки (про деяких комах і птахів).

В кімнатці було душно і жарко. Цвіркунець невгамовно торохтів свій єдиний мотив, яким його обдарувала природа (Коп., Земля.., 1957, 94);

А Соловей аж горло надриває І на всі за́ставки співає: Щебече і свистить, І тьохкає, і торохтить (Гл., Вибр., 1951, 105).