торсати
ТО́РСАТИ, аю, аєш, недок., перех., розм.
1. Смикати, шарпати, трясти когось.
Вона торсала Остапа за одежу, тягла його з собою (Коцюб., І, 1955, 356);
— Петрик, а Петрик! — легенько торсаючи хлопчика за плече, упівголос сказав Клим (Вас., І, 1959, 97);
Він так зачитався, що Володьці довелося цілу хвилину торсати його (Сенч., На Бат. горі, 1960, 20);
// Тягнути що-небудь посмиками, ривками.
А Бекір грав. Бив струни, торсав, тупав ногами (Коцюб., II, 1955, 148);
Чує Панай: хтось торсає двері (Трубл., І, 1955, 279);
Льонька урочисто вмостився на сидінні й почав щосили торсати важелі управління (Донч., VI, 1957, 135);
*Образно. Від усієї батькової постаті, здається, так і віє солоним морським вітром, який торсав корабель десь у далеких морях (Донч., Ю. Васюта, 1950, 146);
// також чим. Трясти.
Не торсай столом, бо я на йому пишу (Сл. Гр.).
2. Штовхати, пхати.
Взяла ту прислужницю та й пхнула. Баба то і вгледіла: «Що це ти її торсаєш?» (Сл. Гр.).
Значення в інших словниках
- торсати — то́рсати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- торсати — див. рвати; штовхати Словник синонімів Вусика
- торсати — ТО́РСАТИ, аю, аєш, недок., кого. 1. Смикати, шарпати, трясти когось. Вона торсала Остапа за одежу, тягла його з собою (М. Коцюбинський); – Петрик, а Петрик! – легенько торсаючи хлопчика за плече, упівголос сказав Клим (С. Словник української мови у 20 томах
- торсати — -аю, -аєш, недок., перех., розм. 1》 Смикати, шарпати, трясти когось. || Тягнути що-небудь посмиками, ривками. || також чим. Трясти. 2》 Штовхати, пхати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- торсати — СМИ́КАТИ (тягнути рвучкими рухами), ША́РПАТИ, СІ́ПАТИ, ТО́РСАТИ, ТО́РГАТИ, ТОРИГАТИ діал., ТЕРМОСИТИ, ТЯГА́ТИ, СКУ́БТИ, СКУ́БАТИ, ДЕ́РТИ підсил., ДРА́ТИ підсил., РВА́ТИ підсил., МИ́КАТИ діал. (перев. Словник синонімів української мови
- торсати — То́рсати, -саю, -єш гл. Трясти, двигать, толкать, дергать. Не торсай столом, бо я на йому пишу. Сквир. у. Взяла ту прислужницю та й пхнула. Ваба то і вгледіла: «Що це ти її торсаєш»? Чуб. II. 31. Словник української мови Грінченка