трембітати

ТРЕМБІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. перех. і неперех. Грати на трембіті.

Як поламаний патик, стояв коло майстра трембітар з довгою трембітою і трембітав сумними голосами (Черемш., Тв., 1960, 66);

На високій горі.. стоїть у святковому одязі легінь і натхненно трембітає (Стельмах, Над Черемошем, 1952, 180);

Ярослав бере в руки трембіту, високо підіймає над головою — трембітає (Мокр., П’єси, 1959, 106);

// Звучати, лунати (про трембіту).

За його пам’яті вже двічі коло їх хати трембітала трембіта, оповіщаючи горам і долам про смерть (Коцюб., II, 1955, 310);

Чабан щодня згадує Москву і той день, коли так вільно й зазивно трембітала його гуцульська трембіта (Рибак, Що сталося.., 1947, 39).

2. перех. і без додатка. Давати сигнал, оповіщати за допомогою звуків трембіти.

Скотарки вже подоїли маржину, і ватаг трембітав, що вже худобу пора гонити пастися (Турч., Зорі.., 1950, 40).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me