тулити
ТУЛИ́ТИ, тулю́, ту́лиш, недок., перех.
1. Притискати, прикладати що-небудь до чогось або пригортати кого-, що-небудь.
Обіймала [Марічка] за шию Івана та, тулячи до його лиця біляву голівку, стиха співала йому над вухом (Коцюб., II, 1955, 316);
Боязко оглядаючись, тулили до грудей плетені корзини з своїм добром селяни (Збан., Сеспель, 1961, 164);
Мати тулить мене до своїх грудей і вкриває поцілунками (Сміл., Сашко, 1957, 208);
До старої підбігли внучата і жалісно заглядали їй у вічі, а вона тулить їх до себе (Стельмах, І, 1962, 6).
2. Розташовувати, поміщати що-небудь в тісному місці.
Семен з’ясував новоприбулим, що їхні клапті [землі] будуть скраю, бо незручно тулити їх посеред громадського масиву (Ю. Янов., Мир, 1956, 189);
Пальмі необхідно багато повітря, тому тулити її на підвіконні не рекомендується (Наука.., 11, 1971, 42).
3. З’єднувати докупи.
Вона вже щось різала, міряла, тулила клейстером докупи (Л. Янов., І, 1959, 330);
Щипала [Тетяна] на обніжку блакитно-огневі черевички, вибирала з них найкращі й механічно тулила в букетики (Вас., II, 1959, 103);
// розм. Ліпити (вареники, пироги).
— Хіба то я вареники тулила? (Мирний, IV, 1955, 365).
4. перен., розм. Пов’язувати кого-, що-небудь із кимось, чимось.
— Бога ви не боїтеся, отакої шкоди наробити!.. — Чого нас до тієї шкоди тулити? (Мирний, IV, 1955, 247);
Кожен кидав цій дитині вулиці чи з ласки, чи з серця прізвище, кожен тулив їй який-небудь епітет, кожен лічив своїм обов’язком чи приголубити злегенька, чи штовхнути добре (Л. Янов., І, 1959, 322);
— Не хочу, щоб лихі язики тулили тебе до мене. Чуєш? Левко знову дивується: — От ніяк не доберу в своїй голові: чого ти, дівко, так в’їлася в мене? (Стельмах, І, 1962, 206);
// Нав’язувати кому-небудь когось.
Місцевий куркуль, у котрого Іван батрачив, тулив йому за дружину свою придуркувату доньку (Ю. Янов., II, 1954, 119).
Значення в інших словниках
- тулити — тули́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- тулити — Тиснути, прикладати, горнути; (до себе) пригортати, притуляти, притискати; (на тісному місці) купчити, нагромаджувати; (пироги) ліпити; (справу) пришивати; (щось до кого) прилучати, в'язати з ким; (у жони) нав'язувати. Словник синонімів Караванського
- тулити — ТУЛИ́ТИ, тулю́, ту́лиш, недок., кого, що. 1. Притискати, прикладати що-небудь до чогось або пригортати кого-, що-небудь. Обіймала [Марічка] за шию Івана та, тулячи до його лиця біляву голівку, стиха співала йому над вухом (М. Словник української мови у 20 томах
- тулити — Лю, -лиш, недок. 1. Йти. 2. Нав'язувати, пропонувати. Вони слухають ту музичку, яку їм тулять з екранів моднуватоолігофренічні діджеї (Молоко). * впарювати, втирати. Словник сучасного українського сленгу
- тулити — безос., (кого); нарк. Давати ефект від куріння марихуани. Скільки вже скурили і зовсім не тулить. ПСУМС, 70. Словник жарґонної лексики української мови
- тулити — тулю, тулиш, недок., перех. 1》 Притискати, прикладати що-небудь до чогось або пригортати кого-, що-небудь. 2》 Розташовувати, поміщати що-небудь у тісному місці. 3》 З'єднувати докупи. || розм. Ліпити (вареники, пироги). 4》 перен., розм. Великий тлумачний словник сучасної мови
- тулити — З'Є́ДНУВАТИ (об'єднувати одну з одною якимсь способом окремі частини — деталі, кінці і т. ін.), СПОЛУЧА́ТИ, СПОЛУ́ЧУВАТИ рідше, ЄДНА́ТИ, ЗЛУЧА́ТИ рідко; СХО́ПЛЮВАТИ, ПРИХО́ПЛЮВАТИ (перев. швидко або тимчасово); ЗЧІ́ПЛЮВАТИ, ЗЧЛЕНО́ВУВАТИ техн. Словник синонімів української мови
- тулити — Тули́ти, тулю́, ту́лиш, -лять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- тулити — Тулити, -лю, -лиш гл. 1) Прижимать, прикладывать, прилагать. Кожну сорочку тулила вона до лиця, до сухих безслізних очей. Левиц. І. 37. Тулила, неначе ненька свою дитину до грудей. Стор. МПр. 16. Словник української мови Грінченка