тулитися
ТУЛИ́ТИСЯ, тулю́ся, ту́лишся, недок.
1. Притискатися до кого-, чого-небудь або пригортатися до когось.
Доря все тісніше туливсь до колін [матері], ховаючи стрижену голову в чорній спідниці (Коцюб., II, 1955, 380);
Пес мій до ніг тулиться, лащиться, на браму бреше (Ю. Янов., І, 1954, 37);
Люда.. полізла в кузов. Там лежали на соломі поранені й тулилися до бортів санітарки (Перв., Дикий мед, 1963, 455);
До Савиного плеча голубицею тулилася Орина (Чорн., Пісні.., 1958, 60);
Відчувши, що хлопець дрижить у своїй майці, вона притулилась до нього, пригорнула, щоб зігріти: — Тулись до мене, тулись (Гончар, Тронка, 1963, 247);
// перен. Підтримувати дружні стосунки з кимось.
[Ганна:] Воно вже й скрізь так повелося: багачі до багачів туляться (Кроп., II, 1958, 20);
До них [дівчат], як до своїх найближчих друзів, тулилася Маруся-білоруска (Хижняк, Тамара, 1959, 222).
2. Міститися одне біля одного, близько до чогось.
Обабіч Пруту туляться одне до одного тісні села покутські (Козл., Ю. Крук, 1958, 5);
Густо стоять обдерті хати, туляться дірявими стріхами одна до одної (Цюпа, Назустріч.., 1958, 38);
На розвилці доріг, тулячись ближче до березняка, стояв.. одноповерховий будиночок (Коз., Сальвія, 1959, 16);
Вони [яблука] тулилися на гілках так густо, що обважніле дерево аж гнулося під золотистою вагою до землі (Чаб., Тече вода.., 1961, 69).
3. Стояти, сидіти в тісноті або в малопомітному місці.
Переполохані панянки тулились по кутках, як овечата розігнаної вовком отари (Стор., І, 1957, 375);
Хлоп’ята — вуличні продавці дешевих цигарок — сірими горобцями туляться біля під’їздів високих будинків (Донч., II, 1956, 258);
Новоприбулі так само тулилися тісними купками попід нашою стіною, під уцілілою ще частиною даху (Коз., Гарячі руки, 1960, 23);
// Розміщатися на площі недостатнього розміру.
Аж під самі тини розлився ярмарок і навіть у вулицю вихлюпнулися вози — Далебі, хоч і собі у вулиці ставати. Та Яким заперечив: мовляв, чи ж кращих місць не заслужили, що будемо в проході тулитись (Головко, II, 1957, 183);
// Жити в тісному приміщенні.
Ми тулимось в холодних підземеллях: Там наші хати; носим лахмани… (Граб., І, 1959, 495);
Дідова сім’я тулилася в тісному, присадкуватому флігелі (Збан., Сеспель, 1961, 172);
// Міститися в незручному місці.
Стоячи на горі, згорда позирала Корнієва хата на поганеньку хатчину, що тулилася на дні в балці (Гр., І, 1963, 403);
Мені випало жити в хаті, що тулилася під кручею і наче приросла одним боком до неї (Хор., Ковила, 1960, 24).
Значення в інших словниках
- тулитися — тули́тися дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- тулитися — Тиснутися і п. ф. від ТУЛИТИ; (до кого) липнути; (тісно) купчитися, збиватися, громадитися; (де, щоб жити) притикатися, знаходити притулок, тинятися по товаришах. Словник синонімів Караванського
- тулитися — див. жити Словник синонімів Вусика
- тулитися — [тулитиес'а] -л'ус'а, тулиес':а, тулиец':а, тул'ац':а; нак. -лис'а, -л'іц':а Орфоепічний словник української мови
- тулитися — ТУЛИ́ТИСЯ, тулю́ся, ту́лишся, недок. 1. Притискатися до кого-, чого-небудь або пригортатися до когось. Доря все тісніше туливсь до колін [матері], ховаючи стрижену голову в чорній спідниці (М. Словник української мови у 20 томах
- тулитися — тулюся, тулишся, недок. 1》 Притискатися до кого-, чого-небудь або пригортатися до когось. || перен. Підтримувати дружні стосунки з кимось. 2》 Міститися одне біля одного, близько до чогось. 3》 Стояти, сидіти в тісноті або в малопомітному місці. Великий тлумачний словник сучасної мови
- тулитися — ПРИТУЛИ́ТИСЯ (стати, сісти, лягти, обпираючись об когось, щось або схиляючись до когось, чогось), ПРИГОРНУ́ТИСЯ, ПРИСУ́НУТИСЯ, ПРИТИ́СНУТИСЯ, ПРИНИ́КНУТИ, ПРИПА́СТИ, ПРИЛЯГТИ́, ПРИКЛА́СТИСЯ, ПРИЛОЖИ́ТИСЯ розм., ПІДГОРНУ́ТИСЯ розм., ПРИТКНУ́ТИСЯ розм. Словник синонімів української мови
- тулитися — Тули́тися, -лю́ся, -лишся гл. Жаться, прижиматься, льнуть. Переполохані панянки тулились по кутках. Стор. МПр. 82. Оце тобі, горобчику, так не вчись, до чужої голубоньки не тулись. Гліб. Жене тебе неволя з України, із рідним словом тулишся мов злодій. К. ХП. 73. Словник української мови Грінченка