тулитися

ТУЛИ́ТИСЯ, тулю́ся, ту́лишся, недок.

1. Притискатися до кого-, чого-небудь або пригортатися до когось.

Доря все тісніше туливсь до колін [матері], ховаючи стрижену голову в чорній спідниці (М. Коцюбинський);

Пес мій до ніг тулиться, лащиться, на браму бреше (Ю. Яновський);

Люда .. полізла в кузов. Там лежали на соломі поранені й тулилися до бортів санітарки (Л. Первомайський);

До Савиного плеча голубицею тулилася Орина (С. Чорнобривець);

Відчувши, що хлопець дрижить у своїй майці, вона притулилась до нього, пригорнула, щоб зігріти: – Тулись до мене, тулись (О. Гончар);

// перен. Підтримувати дружні стосунки з кимось.

[Ганна:] Воно вже й скрізь так повелося: багачі до багачів туляться (М. Кропивницький);

До них [дівчат], як до своїх найближчих друзів, тулилася Маруся-білоруска (А. Хижняк).

2. Міститися одне біля одного, близько до чогось.

Обабіч Пруту туляться одне до одного тісні села покутські (П. Козланюк);

Густо стоять обдерті хати, туляться дірявими стріхами одна до одної (І. Цюпа);

На розвилці доріг, тулячись ближче до березняка, стояв .. одноповерховий будиночок (В. Козаченко);

Вони [яблука] тулилися на гілках так густо, що обважніле дерево аж гнулося під золотистою вагою до землі (М. Чабанівський).

3. Стояти, сидіти в тісноті або в малопомітному місці.

Переполохані панянки тулились по кутках, як овечата розігнаної вовком отари (О. Стороженко);

Хлоп'ята – вуличні продавці дешевих цигарок – сірими горобцями туляться біля під'їздів високих будинків (О. Донченко);

Новоприбулі так само тулилися тісними купками попід нашою стіною, під уцілілою ще частиною даху (В. Козаченко);

// Розміщатися на площі недостатнього розміру.

Аж під самі тини розлився ярмарок і навіть у вулицю вихлюпнулися вози – Далебі, хоч і собі у вулиці ставати. Та Яким заперечив: мовляв, чи ж кращих місць не заслужили, що будемо в проході тулитись (А. Головко);

// Жити в тісному приміщенні.

Ми тулимось в холодних підземеллях: Там наші хати; носим лахмани... (П. Грабовський);

Дідова сім'я тулилася в тісному, присадкуватому флігелі (Ю. Збанацький);

// Міститися в незручному місці.

Стоячи на горі, згорда позирала Корнієва хата на поганеньку хатчину, що тулилася на дні в балці (Б. Грінченко);

Мені випало жити в хаті, що тулилася під кручею і наче приросла одним боком до неї (А. Хорунжий).

◇ (1) Тули́тися до спідни́ць – упадати за жінками.

– Дай мені споій!.. Іди вже додому товкти мигдаль, нічого тобі спідниць тулитися (М. Куліш).