турецький

ТУРЕ́ЦЬКИЙ, а, е.

1. Прикм. до ту́рки і Туреччина.

— І ви, молдавани, Тепер ви не пани; Ваші господарі — Наймити татарам, Турецьким султанам.. Братайтеся з нами, З нами, козаками; Згадайте Богдана, Старого гетьмана (Шевч., І, 1963, 97);

Турок оступився, побачивши, як палають очі в молодого козака, що так вправно і лагідно розмовляв турецькою мовою з кримчаками (Ле, Хмельницький, І, 1957, 379);

Сорок запорозьких чайок випливали в Чорне море до турецьких берегів (Довж., І, 1958, 266);

// Власт. туркам; такий, як у турків.

Ганить Хапко турецьку люльку, а проте кортить його: а нехай би з такої потягнути разок (Вовчок, VI, 1956, 278);

— Ходім до турецької кав’ярні, там нас почастують чудовою турецькою кавою (Тулуб, В степу.., 1964, 55).

Туре́цька кана́па (софа́); Туре́цький дива́н — широка канапа, звичайно оббита килимом.

В просторій, але низькій горниці стояли коло двох стін широкі турецькі софи (Н.-Лев., V, 1966, 107);

Туре́цька ша́бля — шабля з дуже вигнутим, серпастим лезом.

Шляхтичі й лицарі замовляли собі шоломи і шаблі, вибирали.. коштовні ланцюжки чи то держаки й піхви до меча або до кривої турецької шаблі (Тулуб, Людолови, І, 1957, 7);

Туре́цька шаль — шаль з особливим забарвленням і візерунками, які формою нагадують огірки.

Слуги та джури вже обкручували товстенний поперек обозному малиновим поясом з турецької єдвабної шалі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 23);

Туре́цький бараба́н — тулумбас.

Літаври лящать, аж відляски розходяться; турецький барабан стогне та охає (Мирний, III, 1954, 263);

Туре́цький ки́лим — килим з особливими візерунками й забарвленням.

Сіро-жовте поле.. зливалось з морем дахів, що блищали й переливались на сонці червоною, зеленою й сірою черепицею, немов турецький килим (Коцюб., II, 1955, 122);

Великий курінь.. Біля стін — лави, вкриті турецькими килимами (Корн., І, 1955, 223).

◊ Го́лий, як туре́цький святи́й див. го́лий.

2. Уживається як складова частина ботанічних назв, термінів.

Навдивовижу всім турецький огірок (Гл., Вибр., 1951, 79);

— Ось тобі, Данилку, і степовий турецький сльоз, — сказав прадід і нахилився до квітки (Ю. Янов., II, 1958, 188);

От аби ще на мені галіфе було, то пишався б я, мов турецький біб у горосі (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 114).