туркіт

ТУ́РКІТ¹, кота, ТУ́РКУТ, а, ч. Голуб особливої породи — чубатий, волохатий, який відзначається туркотанням, воркотінням.

Найкращі голуб’ятники у нас в Києві живуть на Подолі. Там можна.. подивитись на рідкісних поштовиків, вертунів, трубачів, туркотів… (Кон., Як вони.., 1961, 159);

Козарлюга [Омелян] дуже ручий, жвавий, головатий, Позирав, ходив, як туркут — голуб волохатий (Укр. поети-романтики.., 1968, 563);

На тополю присів туркут і твердив своє: «Тур-тур…» (Чорн., Красиві люди, 1961, 92).

ТУ́РКІТ², коту, ч.

1. Своєрідні переливчасті звуки, які видає голуб, горлиця.

Ще з дитячих років туркіт горлиці має для мене щось, я сказав би, заворожливе (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 74).

2. Торохтіння, шум.

На подвір’ї почувся туркіт легкого візка і голосний стук кінських копит (Фр., VII, 1951, 68);

Зачувши туркіт мотоцикла, малеча висипала на вулицю (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 591).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. туркіт — ту́ркіт 2 іменник чоловічого роду туркання Орфографічний словник української мови
  2. туркіт — ТУ́РКІТ¹, кота, ТУ́РКУТ, а, ч. Голуб особливої породи – чубатий, волохатий, який відзначається туркотанням, воркотінням. Найкращі голуб'ятники у нас в Києві живуть на Подолі. Там можна .. подивитись на рідкісних поштовиків, вертунів, трубачів, туркотів... Словник української мови у 20 томах
  3. туркіт — I -кота, туркут, -а, ч. Голуб особливої породи – чубатий, волохатий, який відзначається туркотанням, воркотінням. II -коту, ч. 1》 Своєрідні переливчасті звуки, що їх видає голуб, горлиця. 2》 Торохтіння, шум. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. туркіт — ВОРКУВА́ННЯ (своєрідні переливчасті звуки, які видають голуби, горлиці), ТУРКОТА́ННЯ (ТУРКОТІ́ННЯ), ТУ́РКІТ. Ліс зустрів мене як друга Горлиць теплим воркуванням (М. Рильський); Луги розлягалися співами своїх соловейків.. Словник синонімів української мови
  5. туркіт — Ту́ркіт, -коту, в -коті Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. туркіт — Туркіт, -коту м. Стукъ, шумъ. Желех. Словник української мови Грінченка