тюрки
ТЮ́РКИ, ків, мн. (одн. тюрк, а, ч., тюрча́нка, и, ж.). Велика група споріднених за мовою народів (татар, узбеків, азербайджанців, казахів, киргизів, якутів, турків та ін.).
Кремезний ставний тюрк щось сказав, поважно погладивши свою пишну чорну бороду (Досв., Гюлле, 1961, 15);
Вірші Сабіра були джерелом натхнення для волелюбних тюрків (Літ. Укр., 12.VI 1962, 2);
Тюрчанки з веселою гутіркою проходили мимо нього (Донч., II, 1956, 85).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- тюрки — тюрки – турки – туркмени Розрізняються значенням. Тюрки – велика група споріднених за мовою народів, до яких належать татари, узбеки, азербайджанці, казахи, киргизи, башкири, туркмени, якути, каракалпаки, турки тощо. Похідне тюркський. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
- тюрки — ТЮРКИ – ТУРКИ – ТУРКМЕНИ Тюрки, -ів, мн. (одн. тюрок, -рка). Велика група споріднених за мовою народів, до яких належать татари, узбеки, азербайджанці, казахи, киргизи, башкири, туркмени, якути, каракалпаки, турки тощо. Пох. тюркський. Турки, -ів, мн. Літературне слововживання
- тюрки — ТЮ́РКИ, ків, мн. (одн. тюрк, а, ч.; тюрча́нка, и, ж.). Велика група споріднених за мовою народів (татар, узбеків, азербайджанців, казахів, киргизів, якутів, турків та ін.). Словник української мови у 20 томах
- тюрки — -ків, мн. (одн. тюрк, -а, ч.; тюрчанка, -и, ж.). Велика група споріднених за мовою народів (татар, узбеків, азербайджанців, казахів, киргизів, якутів, турків та ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- тюрки — Тю́рки, -ків, -кам Правописний словник Голоскевича (1929 р.)