1. Словник української мови в 11 томах

тямущий

ТЯМУ́ЩИЙ, а, е. Здатний добре й швидко міркувати, осмислювати, розуміти що-небудь; кмітливий.

Книжки лежать, папери купами: Павло Піддубень дуже тямущий чоловік, всяку старовину молодою головою зазнає… (П. Куліш, Вибр., 1969, 285);

Дівчина вдалася тямуща, то й навчилась [письма] (Гр., I, 1963, 405);

[Карпо:] Людина ви поважна, тямуща, багатьом порада ваша у пригоді може стати (Собко, П’єси, 1958, 8);

// Який гарно розуміється на чому-небудь, добре знає якусь справу.

— Та от приводьте ковалів тямущих, Нехай скують важкую булаву (Крим., Вибр., 1965, 174);

— Агроном з району приїжджав. Ох і тямущий чоловік. Аж завидки беруть. Землю знає, як добра мати дитину (Стельмах, II, 1962, 333);

// Який виражає розуміння чогось.

Кидав [Володимир] на Мусю хитруваті багатозначні погляди, мовляв, ну й старий! Муся відповідала йому короткою тямущою усмішкою (Ткач, Арена, 1960, 238).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. тямущий — тяму́щий прикметник Орфографічний словник української мови
  2. тямущий — Кмітливий, беручкий, головатий, бистрий на розум, св. мізкуватий; (дуже) ір. велемудрий; п! КВАЛІФІКОВАНИЙ; тямучий, тямковитий. Словник синонімів Караванського
  3. тямущий — див. розумний; умілий Словник синонімів Вусика
  4. тямущий — [т'амушчией] м. (на) -шчому/-шч'ім, мн. -шч'і Орфоепічний словник української мови
  5. тямущий — ТЯМУ́ЩИЙ, а, е. Здатний добре й швидко міркувати, осмислювати, розуміти що-небудь; кмітливий. Книжки лежать, папери купами: Павло Піддубень дуже тямущий чоловік, всяку старовину молодою головою зазнає... (П. Словник української мови у 20 томах
  6. тямущий — -а, -е. Здатний добре й швидко міркувати, осмислювати, розуміти що-небудь; кмітливий. || Який гарно розуміється на чому-небудь, добре знає якусь справу. || Який виражає розуміння чогось. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. тямущий — КМІТЛИ́ВИЙ (здатний добре й швидко міркувати, осмислювати, розуміти щось), ТЯМУ́ЩИЙ (ТЯМУ́ЧИЙ), ТЯМКИ́Й, ТЯМОВИ́ТИЙ, ТЯМКОВИ́ТИЙ розм., ХИ́ТРИЙ, МЕТИКО́ВАНИЙ розм., МЕТИКУВА́ТИЙ розм., ПОКМІ́ТЛИВИЙ діал.; ШТУДЕ́РНИЙ діал.; МЕТКИ́Й, ПРОМІТНИ́Й розм. Словник синонімів української мови
  8. тямущий — Тяму́щий і тяму́чий, -ча, -че Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. тямущий — Тямучий, тямущий, -а, -е Понимающій, смыслящій, толковый, умный. Він чоловік тямучий, не зопсує діла. Полт. г. Тямуще й нетямуще пішло. Черк. у. Книжки лежать, папери купами: Павло Піддубень дуже тямущий чоловік, всяку старовину молодою головою зазнає. Словник української мови Грінченка