убозтво

УБО́ЗТВО (ВБО́ЗТВО), а, с.

1. Матеріальна незабезпеченість, нестатки, брак засобів для існування; бідність.

Цікавила мене історія сільського вбозтва (Барв., Опов.., 1902, 372);

[Данченко:] Ти сама знаєш, яке в нас убозтво. Курки нікуди випустити. Без землі нам хоч зараз усім на Амур (Гр., II, 1963, 512);

В хаті Мар’яни з кожного кутка проглядає охайність і убозтво (Стельмах, II, 1962, 275);

Відійшло в минуле дореволюційне українське село з його злиднями і убозтвом (Ком. Укр., 11, 1967, 53).

2. перен. Брак потрібних рис, ознак, бідність змісту, невиразність, нікчемність.

Пишномовність Аркадія [у п’єсі «Платон Кречет» О. Корнійчука] — засіб маскування убозтва думки і корисливих розрахунків (Укр. літ., 10, 1957, 149);

Людиновбивче навіженство оунівців не знало меж.. І на таких інквізиторських підвалинах вони збиралися будувати свою «Україну»! Це вже дійсно небувале убозтво ідей та сподівань (Мельн., Коли кров.., 1960, 123).

3. розм. Про бідну людину;

// зневажл. Про духовно обмежену, нікчемну людину.

Волобуєв став лаяти себе. На біса він вв’язався з цим монстром [Крамаренком]? З оцим широкоштанним убозтвом? (Мур., Свіже повітря.., 1962, 110).