угавати

УГАВА́ТИ (ВГАВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок.

1. Припиняти робити, виконувати що-небудь.

Отсє було вона виспиться, бо ляже ранше [раніше] за нас, а ми робимо — руки й ноги не вгавають (Барв., Опов.., 1902, 4);

Великий годинник, не вгаваючи, ніс час далі і оповіщав про те тихим цоканням… (Хотк., І, 1966, 36);

Юля засміялася і, зірвавши, лісову ромашку, залоскотала Дениса по шиї. Він одмахнувся, як од в’їдливого комара, але вона не вгавала (Тют., Вир, 1964, 246);

// Переставати говорити, кричати, сміятися, видавати звуки і т. ін.; замовкати.

Молодик ніби все ще вгору підбивається, соловейко не вгава — щебече… (Вовчок, VI, 1956, 271);

Власов не вгавав усю дорогу. То він сміявся, що добре б оце, коли б насіння у руки: ішли б та лущили (Мирний, IV, 1955, 140);

Дівчата несли в руках свої беретки, порозстібали легкі пальта і, не вгаваючи, сміялись (Коп., Десятикласники, 1938, 275);

Я вже ледве дочуваю, що він мені туркоче, а він не вгаває і просторо оповідає, як то у них у поліції все мудро вирахувано і на все єсть свій спосіб (Хотк., II, 1966, 423).

2. Переставати виявлятися; припинятися, зникати.

Там [у місті] життя ніколи не вгаває: одно спить до півдня, друге — з півдня (Мирний, III, 1954, 140);

Довго не вгавала колотнеча в замку (Ле, Україна, 1940, 39);

// Переставати звучати, лунати; переставати чутися; затихати.

Кум скочив мерщій з огороди і побіг до хати. Крик не вгавав (Мирний, І, 1954, 157);

Там внизу музика дика не вгаває на хвилину (Фр., XI, 1952, 185);

Вранці все село було в Жменяковому дворі. Вовк, великий, мов теля, лежав у снігу посеред двору. Тупіт ніг, гамір не вгавав (Томч., Жменяки, 1964, 259);

На великі води у долину Стрия прилетіли гуси-лебеді. І на березі з вечора до пізньої ночі не вгаває їхній пташиний легіт (Чорн., Визвол. земля, 1950, 100);

— Трень, трень, трень! — попливло городами і не вгавало над сонною Ташанню, ніби там запрацювала чиясь весела кузня (Тют., Вир, 1964, 223);

// Ущухати (про явища природи).

Всі мовчали і чутно було, як шумів дощ, то на хвилину вгаваючи, то знову припускаючи (Мирний, І, 1954, 307);

Чортів вітер не вгавав, та наперекір йому припорошені снігом тополі ще завзятіше бігли з гори (Жур., Вечір.., 1958, 405);

// перен. Ставати слабшим за ступенем вияву; слабшати.

[Маруся:] Морю я її [плоть] постом, голодом — а жага моя не вгаває, ще більше розгоряється… (Мирний, V, 1955, 97);

// Переставати поширюватися, зникати.

Шум пересудів не вгаває і надовго ще стане.. о чім говорити (Хотк., II, 1966, 307).