удушити

УДУШИ́ТИ (ВДУШИ́ТИ), ушу́, у́шиш, док., перех.

1. Заподіяти кому-небудь смерть, здавивши горло, насильно припинивши дихання; задушити.

Де б і не добачила вона [Анна] його [Саву].., тут і кидалася на нього звірюкою й силувала [силувалася] вдушити (Коб., II, 1956, 242);

— Ой, який же бо ти дужий! Коли б ще трохи дужче — задушив би мене навіки! — Удушив би, кажеш? (Вовчок, І, 1955, 158);

Навіть приречений на смерть до останньої хвилини, поки його не скосить куля або не вдушить на шиї петля, надіється на якесь чудо (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 154);

// Налягти, натиснути на кого-, що-небудь або стиснути когось з усіх боків.

Знов кидається у бій [гуцул] і валить топірцем направо-наліво, аж поки не седуть [сядуть] на нім десіть [десять] душ, не скрутять в’язи, не вдушать, навалившися всіма тілами (Хотк., II, 1966, 356).

2. Утруднити дихання або отруїти (димом, газом і т. ін.).

3. перен. Довести до знемоги, смерті, загину; знищити.

— Люди добрії — гукнув Карпо, наближаючись до громади.. — Тепер він [Притика] умер, — хто, як не громада, за нього повинна платити? — Брешеш! Не вмер, а околів! — гукнув Грицько. — Не вмер Данило, так болячка вдушила! — хтось сказав з громади (Мирний, III, 1954, 50).

4. перен. Силою покласти край розвитку, діяльності, існуванню чого-небудь;

// Не дати можливості виявитися; затамувати, відігнати (почуття, біль, думки і т. ін.).

Вдушив [Храпков] принишклий було біль виразки й зовсім спокійним тоном лікаря повідомив: — Ні, не повернулася вона [Любов Прохорівна], Саїд Алі (Ле, Міжгір’я, 1953, 471).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

удушити

Значення в інших словниках