уздовж

УЗДО́ВЖ¹ (ВЗДОВЖ), присл. У довжину, у напрямку по довжині.

Покинув [Остап] воли на зворотах, а сам увійшов у борозну і глянув уздовж на довгі гони (Головко, II, 1957, 211);

Він узяв шкурки, дмухнув на них, став гладити їх вздовж і проти шерсті (Тулуб, В степу.., 1964, 330);

То пропаде вода між камінням,.. то знов вискочить, засміється і миє пласке каміння, тріпав гілкою, що упала вздовж (Хотк., II, 1966, 44).

◊ І вздовж і впо́перек; Уздо́вж і впо́перек:

а) у довжину і в ширину; по всіх напрямках.

Цариця сходила світ уздовж і впоперек, але не знаходила джерела сліз ніде (Казки Буковини.., 1968, 94);

Все життя його пройшло на Сивашах, вздовж і впоперек сходив він оте мертве Гниле море… (Гончар, II, 1959, 395);

б) на всі лади (сварити, лаяти).

Саул прочумався, та й ну, Як той москаль, у батька, в матір Свою ріденьку волохату [рідню] І вздовж і впоперек хрестить (Шевч., II, 1953, 353);

І вздовж і вшир; Уздо́вж і вшир — у довжину і в ширину; по всіх напрямках.

Розбуджує, буйнесенька, Вона [весна] увесь засклілий мир, І пісня голоснесенька Злила усе і вздовж і вшир (Манж., Тв., 1955, 38);

То вздовж, то впо́перек — то в довжину, то в ширину; то в одному напрямку, то в іншому.

Міряє він хату — то вздовж, то впоперек, б’є об поли руками (Мирний, І, 1949, 241).

УЗДО́ВЖ² (ВЗДОВЖ), прийм., з род. в. Уживається при вказівці на рух або розміщення кого-, чого-небудь, на спрямованість дії по довжині чогось.

Знову закипіло Синє море; вздовж байдака Знову похожає Пан-отаман та на хвилю Мовчки поглядає (Шевч., І, 1963, 67);

Уздовж стін лави, покриті полавочниками [покривалами] з червоного сукна (Гр., II, 1963, 532);

Щорс засміявся і весело пішов уздовж шеренги (Довж., І, 1958, 138);

Довгі чорні руки були схожі на дубове коріння й безпорадно висіли вздовж постаті (Чорн., Визвол. земля, 1959, 8);

Скоро ворона протоптала вздовж води справжню мережану стежечку (Донч., V, 1957, 30).