умиватися

УМИВА́ТИСЯ (ВМИВА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УМИ́ТИСЯ (ВМИ́ТИСЯ), и́юся, и́єшся, док.

1. Мити собі обличчя, руки і т. ін.

Івась почухав голову, узяв нехотя кухоль і почав умиватись (Мирний, І, 1954, 240);

— Може, умиєтесь з дороги? Саранчук подякував і став умиватись (Головко, II, 1957, 442);

— Вмивайся, вмивайся, хлопче, — квапить мене дід. — Час вести коняку (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 141).

2. перен. Змочуватися, освіжатися вологою (дощем, росою і т. ін.).

І все то те, вся країна, Повита красою, Зеленіє, вмивається Дрібною росою (Шевч., І, 1963, 239);

Опівночі айстри в саду розцвіли… Умились росою, вінки одягли (Олесь, Вибр., 1958, 15).

◊ Крива́вим по́том умива́тися (уми́тися) див. крива́вий;

Па́сокою уми́тися див. па́сока;

Умива́тися (уми́тися) по́том — густо вкриватися потом.

Голі до пояса тіла, як чавун, виблискували проти пекучого світла, вмиваючись потом (Ле, Міжгір’я, 1953, 246);

— Гей, налягай [на весла]! Ох, давай, браточки! — важко видихав із себе Фрол Каблуков, умиваючись гарячим потом (Кучер, Голод, 1961, 224);

Умива́тися (уми́тися) слі́зьми́ (сльоза́ми, слі́зками, слі́зоньками і т. ін.) — гірко, невтішно плакати.

— Будьте ласкаві, будьте милосердні! — благала Горпина, умиваючись сльозами (Л. Янов., І, 1959, 49);

Не журиться Катерина — Вмиється сльозою, Возьме відра, опівночі Піде за водою (Шевч., І, 1903, 22);

[Дружки, рід і поїзд:] Приступи, Марусе, близенько.. Отцю-неньці низенько уклонися, Дрібненькими слізоньками умийся (Н.-Лев., II, 1956, 432);

Проводжали Лукію баба Федора та пес Ісідор. За селом баба Федора попрощалась, вмилася слізьми і, похитуючись, повернулась додому (Донч., III, 1956, 161);

Уми́тися кро́в’ю (мазко́ю, ю́шкою і т. ін.) — залитися кров’ю, будучи побитим, пораненим.

Підійшов [Василь] до неї, а вона з усього маху як дасть йому по носі — так мазкою і вмився (Мирний, ІV, 1955, 72);

Наркис тільки повів рукою, — і.., вмившися кров’ю, Данило покотився долі (Смолич, Мир.., І958, 14).