1. Словник української мови в 11 томах

упокорений

УПОКО́РЕНИЙ (ВПОКО́РЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до упоко́рити.

Було [селянство Галичини] бідне, забите, упокорене, залякане католицькими попами (Гжицький, Вел. надії, 1963, 50);

Знеможено схилилась [Ніна] на канапу, притиснувши до вуст мережану хусточку і, упокорена, лежала, прислухаючись до приглушеного стукоту серця (Досв., Вибр., 1959, 233);

Україна, яка вважалася упокореною, тепер нагло і несподівано переплутала всі справи. Ім’я Богдана Хмельницького виникло, як лихий вісник для володарів Заходу і Сходу (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 116);

// у знач. прикм. Який виражає упокорення.

Перед панами мала [Зоня] упокорений вид, а тітці своїй не сміла в очі дивитись (Л. Укр., III, 1952, 662).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. упокорений — упоко́рений дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. упокорений — УПОКО́РЕНИЙ (ВПОКО́РЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. до упоко́рити. Було [селянство Галичини] бідне, забите, упокорене, залякане католицькими попами (В. Словник української мови у 20 томах
  3. упокорений — (впокорений), -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до упокорити. || упокорено (впокорено), безос. присудк. сл. 2》 у знач. прикм.Який виражає упокорення. Великий тлумачний словник сучасної мови