управитель

УПРАВИ́ТЕЛЬ, я, ч. У дореволюційній Росії — особа, яка керувала справами, розпоряджалася фінансами поміщицького господарства, заводу, фабрики і т. ін.

Бонковський тепер був управителем в одному селі багатого графа (Н.-Лев., III, 1956, 167);

Що тільки робиться з селом!? Управитель уже трьох огирів заганяв, два повіти вздовж і впоперек з’їздив, та ніхто не прийшов із косами і серпами на лан (Стельмах, І, 1962, 565);

Тут, біля ставка, любила збиратись молодь. Хоч управитель маєтку Гарецьких і лаявся, щоб не толочили трави.., але хлопці й дівчата не поступалися (Кочура, Зол. грамота, 1960, 10);

// заст. Керівник, голова чого-небудь.

— Ви — управитель масонської ложі «Любов до істини»! (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 250).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. управитель — управи́тель іменник чоловічого роду, істота іст. Орфографічний словник української мови
  2. управитель — (маєтку) економ, (ложі масонів) керівник, голова; п! ЗВЕРХНИК. Словник синонімів Караванського
  3. управитель — див. керівник Словник синонімів Вусика
  4. управитель — УПРАВИ́ТЕЛЬ, я, ч. У дореволюційній Росії – особа, яка керувала справами, розпоряджалася фінансами поміщицького господарства, заводу, фабрики і т. ін. Бонковський тепер був управителем в одному селі багатого графа (І. Словник української мови у 20 томах
  5. управитель — -я, ч. У дореволюційній Росії – особа, яка керувала справами, розпоряджалася фінансами поміщицького господарства, заводу, фабрики і т. ін. || заст. Керівник, голова чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. управитель — Управи́тель, -ля, -леві; -телі, -лів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. управитель — Управитель, -ля м. Управляющій. Дармо тоді гукав управитель, щоб на панщину йшли. МВ. (О. 1862. І. 102). А пан з костьолу їхав, чи управитель, а не пан. Шевч. 514. Словник української мови Грінченка