1. Словник української мови в 11 томах

урядовець

УРЯДО́ВЕЦЬ, вця, ч., дорев. Службова особа, чиновник.

Родився я 5 вересня ст. ст. 1864 р. в м. Вінниці на Поділлі, в родині урядовця (Коцюб., III, 1956, 280);

Документи, які того ж дня зібрав Синельников, свідчили про те, що Кільчевський був лише сином поштового урядовця нижчого рангу (Сенч., Опов., 1959, 208);

Судові урядовці оселились у домі Базилевських (Гончар, Таврія, 1952, 193).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. урядовець — не посадова особа, а урядовець Радянська бюрократія відгороджувалася від народу своєю окремою канцелярською мовою. Вона не приймала на роботу двірника, а зараховувала людину в штат у якості двірника. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  2. урядовець — урядо́вець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. урядовець — Службовець, урядова <сов. посадова> особа, ок. посадовець, іст. чиновник; (високий) державний муж, достойник; (член уряду) міністер; урядник. Словник синонімів Караванського
  4. урядовець — [ур'адовеиц'] -оўц'а, ор. -оўцеим, м. (на) -оўцеив'і/-оўц'у, мн. -оўц'і, -оўціў Орфоепічний словник української мови
  5. урядовець — УРЯДО́ВЕЦЬ, вця, ч. Службова особа, чиновник. Родився я 5 вересня ст. ст. 1864 р. в м. Вінниці на Поділлі, в родині урядовця (М. Коцюбинський); Документи, які того ж дня зібрав Синельников, свідчили про... Словник української мови у 20 томах
  6. урядовець — -вця, ч. Службова особа, чиновник. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. урядовець — ЧИНО́ВНИК (державний службовець), УРЯДО́ВЕЦЬ, УРЯ́ДНИК заст., ЧИНОДРА́Л зневажл., ЧИНУ́ША зневажл.; ОФІЦІА́Л заст. (високопоставлений). Всі вельможі і великі чиновники були в парадних гаптованих золотом одежах (Ю. Словник синонімів української мови
  8. урядовець — Урядо́вець, -до́вця, -до́вцеві, -до́вцю! -до́вці, -ців Правописний словник Голоскевича (1929 р.)