1. Словник української мови в 11 томах

урядник

УРЯ́ДНИК (ВРЯ́ДНИК), а, ч.

1. У дореволюційній Росії — нижній чин повітової поліції.

— От нехай лиш побачу, що він тут ману пускає та книжки людям читає, — зараз руки назад та й до врядника (Коцюб., II, 1955, 12);

Селяни довезли їх до міста й здали поліцейським урядникам (Н.-Лев., IV, 1956, 273);

В цей час до громади чвалом підлетів на вмиленому коні урядник і, козирнувши, подав пакет справникові (Стельмах, І, 1962, 633).

2. дорев. Те саме, що урядо́вець.

Вуйко був бідний магістратський урядник (Фр., III, 1950, 97);

— Та я… що я? — м’явся комісар. — Я не правник. Я канцелярійний урядник (Март., Тв., 1954, 387);

— Чи не має мама для мене на приміті когось вже іншого.. багатиря або високого урядника, — подумала Маруся (Н.-Лев., VI, 1966, 21).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. урядник — В розумінні: службовець [II] — службовець [VI] — урядовець, службовець [I,X,XII] — урядовець, чиновник [V] Словник з творів Івана Франка
  2. урядник — уря́дник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. урядник — Урядни́к. 1. Державний службовець, посадова особа. Спочатку їхала шкадрона кавалєриї, за ними двірский фурієр на кони, служба, камердінери і урядники покійного Архікнязя, депутациї офіцирів, ад’ютанти і иньші (Б. Українська літературна мова на Буковині
  4. урядник — [ур’адниек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
  5. урядник — УРЯ́ДНИК (ВРЯ́ДНИК), а, ч. 1. У дореволюційній Росії – нижній чин повітової поліції. Селяни довезли їх до міста й здали поліцейським урядникам (І. Словник української мови у 20 томах
  6. урядник — уря́дник державний службовець, посадовець (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. урядник — (врядник), -а, ч. 1》 У дореволюційній Росії – нижній чин повітової поліції. 2》 Те саме, що урядовець. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. урядник — ЧИНО́ВНИК (державний службовець), УРЯДО́ВЕЦЬ, УРЯ́ДНИК заст., ЧИНОДРА́Л зневажл., ЧИНУ́ША зневажл.; ОФІЦІА́Л заст. (високопоставлений). Всі вельможі і великі чиновники були в парадних гаптованих золотом одежах (Ю. Словник синонімів української мови
  9. урядник — Уря́дник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. урядник — Урядник, -ка м. Чиновникъ, должностное лицо. Шейк. Чуб. II. 71, 72. Словник української мови Грінченка