урядник

Значення в інших словниках

1. урядник — В розумінні: службовець [II] — службовець [VI] — урядовець, службовець [I,X,XII] — урядовець, чиновник [V] Словник з творів Івана Франка
2. урядник — уря́дник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
3. урядник — Урядни́к. 1. Державний службовець, посадова особа. Спочатку їхала шкадрона кавалєриї, за ними двірский фурієр на кони, служба, камердінери і урядники покійного Архікнязя, депутациї офіцирів, ад’ютанти і иньші (Б. Українська літературна мова на Буковині
4. урядник — [ур’адниек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
5. урядник — УРЯ́ДНИК (ВРЯ́ДНИК), а, ч. 1. У дореволюційній Росії – нижній чин повітової поліції. Селяни довезли їх до міста й здали поліцейським урядникам (І. Словник української мови у 20 томах
6. урядник — (врядник), -а, ч. 1》 У дореволюційній Росії – нижній чин повітової поліції. 2》 Те саме, що урядовець. Великий тлумачний словник сучасної мови
7. урядник — ЧИНО́ВНИК (державний службовець), УРЯДО́ВЕЦЬ, УРЯ́ДНИК заст., ЧИНОДРА́Л зневажл., ЧИНУ́ША зневажл.; ОФІЦІА́Л заст. (високопоставлений). Всі вельможі і великі чиновники були в парадних гаптованих золотом одежах (Ю. Словник синонімів української мови
8. урядник — Уря́дник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
9. урядник — УРЯ́ДНИК (ВРЯ́ДНИК), а, ч. 1. У дореволюційній Росії — нижній чин повітової поліції. — От нехай лиш побачу, що він тут ману пускає та книжки людям читає, — зараз руки назад та й до врядника (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
10. урядник — Урядник, -ка м. Чиновникъ, должностное лицо. Шейк. Чуб. II. 71, 72. Словник української мови Грінченка