1. Українська літературна мова на Буковині

урядник

Урядни́к.

1. Державний службовець, посадова особа. Спочатку їхала шкадрона кавалєриї, за ними двірский фурієр на кони, служба, камердінери і урядники покійного Архікнязя, депутациї офіцирів, ад’ютанти і иньші (Б., 1895, 7, 2); Сейчас по вічу в Селєтині виїхав п. Василько в супроводі селєтиньскої “Січи ” до Шипота камерального. По дорозі здержав ся похід при новім тартаку, який прибрано фанами і зеленю на привіт п. Василькови. Тут ждали на него всі урядники від трачки, робітники і сторожа огнева (Б., 1907, 47, 1); З другої сторони, треба подбати, щоби населене мало охорону перед адміністрациєю; треба видати закон про одвічальність ад міністр ацийних урядників за шкоду, заподіяну сторонам переступленєм урядового обов’язку при урядованю (Б., 1907, 80, 2); Наші люди перед кождим урядником, ба навіть перед возним, гнуть ся в три погибелі, кожда лянка, навіть дранка у наших людий пан, перед яким кланяють ся до землі (Б., 1909, 102, 1).

2. Діловод. Літературне товариство “Руска Бесіда” въ Черновцяхъ пошукує для свого діловодства урядника (Б., 1887, оголош.)

// пол. urzędnik — службовець, урядовець, посадовець, 2) канцелярист, діловод.

Джерело: Українська літературна мова на Буковині в кінці XIX — на початку XX ст. на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. урядник — В розумінні: службовець [II] — службовець [VI] — урядовець, службовець [I,X,XII] — урядовець, чиновник [V] Словник з творів Івана Франка
  2. урядник — уря́дник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. урядник — [ур’адниек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
  4. урядник — УРЯ́ДНИК (ВРЯ́ДНИК), а, ч. 1. У дореволюційній Росії – нижній чин повітової поліції. Селяни довезли їх до міста й здали поліцейським урядникам (І. Словник української мови у 20 томах
  5. урядник — уря́дник державний службовець, посадовець (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. урядник — (врядник), -а, ч. 1》 У дореволюційній Росії – нижній чин повітової поліції. 2》 Те саме, що урядовець. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. урядник — ЧИНО́ВНИК (державний службовець), УРЯДО́ВЕЦЬ, УРЯ́ДНИК заст., ЧИНОДРА́Л зневажл., ЧИНУ́ША зневажл.; ОФІЦІА́Л заст. (високопоставлений). Всі вельможі і великі чиновники були в парадних гаптованих золотом одежах (Ю. Словник синонімів української мови
  8. урядник — Уря́дник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. урядник — УРЯ́ДНИК (ВРЯ́ДНИК), а, ч. 1. У дореволюційній Росії — нижній чин повітової поліції. — От нехай лиш побачу, що він тут ману пускає та книжки людям читає, — зараз руки назад та й до врядника (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  10. урядник — Урядник, -ка м. Чиновникъ, должностное лицо. Шейк. Чуб. II. 71, 72. Словник української мови Грінченка