урядник
УРЯ́ДНИК (ВРЯ́ДНИК), а, ч.
1. У дореволюційній Росії – нижній чин повітової поліції.
Селяни довезли їх до міста й здали поліцейським урядникам (І. Нечуй-Левицький);
– От нехай лиш побачу, що він тут ману пускає та книжки людям читає, – зараз руки назад та й до врядника (М. Коцюбинський);
Врядник жив поблизу і прибiг швиденько (Б. Грінченко);
Всю систему колишніх управ, .. всю сваволю урядників, мирових посередників, писарів .. я не забуду, здається, довіку (Г. Косинка);
В цей час до громади чвалом підлетів на вмиленому коні урядник і, козирнувши, подав пакет справникові (М. Стельмах).
2. заст. Унтер-офіцерський чин у козацьких військах.
3. Те саме, що урядо́вець.
Вуйко був бідний магістратський урядник (І. Франко);
– Та я... що я? – м'явся комісар. – Я не правник. Я канцелярійний урядник (Л. Мартович);
– Чи не має мама для мене на приміті когось вже іншого .. багатиря або високого урядника, – подумала Маруся (І. Нечуй-Левицький);
До дев'ятого вересня останній урядник Міністерства екології має залишити приміщення на Хрещатику (з газ.).
Значення в інших словниках
- урядник — В розумінні: службовець [II] — службовець [VI] — урядовець, службовець [I,X,XII] — урядовець, чиновник [V] Словник з творів Івана Франка
- урядник — уря́дник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- урядник — Урядни́к. 1. Державний службовець, посадова особа. Спочатку їхала шкадрона кавалєриї, за ними двірский фурієр на кони, служба, камердінери і урядники покійного Архікнязя, депутациї офіцирів, ад’ютанти і иньші (Б. Українська літературна мова на Буковині
- урядник — [ур’адниек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў Орфоепічний словник української мови
- урядник — уря́дник державний службовець, посадовець (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- урядник — (врядник), -а, ч. 1》 У дореволюційній Росії – нижній чин повітової поліції. 2》 Те саме, що урядовець. Великий тлумачний словник сучасної мови
- урядник — ЧИНО́ВНИК (державний службовець), УРЯДО́ВЕЦЬ, УРЯ́ДНИК заст., ЧИНОДРА́Л зневажл., ЧИНУ́ША зневажл.; ОФІЦІА́Л заст. (високопоставлений). Всі вельможі і великі чиновники були в парадних гаптованих золотом одежах (Ю. Словник синонімів української мови
- урядник — Уря́дник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- урядник — УРЯ́ДНИК (ВРЯ́ДНИК), а, ч. 1. У дореволюційній Росії — нижній чин повітової поліції. — От нехай лиш побачу, що він тут ману пускає та книжки людям читає, — зараз руки назад та й до врядника (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
- урядник — Урядник, -ка м. Чиновникъ, должностное лицо. Шейк. Чуб. II. 71, 72. Словник української мови Грінченка