урядовець
УРЯДО́ВЕЦЬ, вця, ч.
Службова особа, чиновник.
Родився я 5 вересня ст. ст. 1864 р. в м. Вінниці на Поділлі, в родині урядовця (М. Коцюбинський);
Документи, які того ж дня зібрав Синельников, свідчили про те, що Кільчевський був лише сином поштового урядовця нижчого рангу (І. Сенченко);
Судові урядовці оселились у домі Базилевських (О. Гончар);
Селяни шляхетських маєтків підлягали юрисдикції своїх панів, і державні урядовці вже не мали з ними діла (з навч. літ.);
Члени комісій є .. непосадовими урядовцями (з наук. літ.);
// Посадова особа, яка володіє вищою владою, керує, управляє (державою, країною).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- урядовець — не посадова особа, а урядовець Радянська бюрократія відгороджувалася від народу своєю окремою канцелярською мовою. Вона не приймала на роботу двірника, а зараховувала людину в штат у якості двірника. «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
- урядовець — урядо́вець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- урядовець — Службовець, урядова <сов. посадова> особа, ок. посадовець, іст. чиновник; (високий) державний муж, достойник; (член уряду) міністер; урядник. Словник синонімів Караванського
- урядовець — [ур'адовеиц'] -оўц'а, ор. -оўцеим, м. (на) -оўцеив'і/-оўц'у, мн. -оўц'і, -оўціў Орфоепічний словник української мови
- урядовець — -вця, ч. Службова особа, чиновник. Великий тлумачний словник сучасної мови
- урядовець — ЧИНО́ВНИК (державний службовець), УРЯДО́ВЕЦЬ, УРЯ́ДНИК заст., ЧИНОДРА́Л зневажл., ЧИНУ́ША зневажл.; ОФІЦІА́Л заст. (високопоставлений). Всі вельможі і великі чиновники були в парадних гаптованих золотом одежах (Ю. Словник синонімів української мови
- урядовець — Урядо́вець, -до́вця, -до́вцеві, -до́вцю! -до́вці, -ців Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- урядовець — УРЯДО́ВЕЦЬ, вця, ч., дорев. Службова особа, чиновник. Родився я 5 вересня ст. ст. 1864 р. в м. Вінниці на Поділлі, в родині урядовця (Коцюб. Словник української мови в 11 томах