учинок

УЧИ́НОК (ВЧИ́НОК), нку, ч. Окрема дія кого-небудь, те, що здійснене, учинене кимсь.

Серце її чуло.., що Септар не має за собою вини, не заробив презирства за свої вчинки (Коцюб., І, 1955, 287);

Чомусь він мені подобався.. Чомусь завжди мені здавалось:«От людина, здатна до благородних учинків» (Хотк., І, 1966, 164);

Бульба почав бити й шпурляти горшки і пляшки. Бідна мати, звикши вже до таких вчинків свого чоловіка, сумно дивилася, сидячи на лавці (Довж., І, 1958, 220);

Ясногорська, захоплена його мужнім вчинком, кладе йому руку на плече, усміхаючись, зазирає, вражена, в очі: «Так ось який ти, Маковею!.. Ти, виходить, герой!» (Гончар, III, 1959, 408);

Вершник, не відповідаючи, зліз з коня, дужою рукою легко відсторонив Тимка від биків і розвернув підводу назад. Його вчинок був такий несподіваний і наглий, що всі були приголомшені (Тют., Вир, 1964, 91).

♦ Впійма́ти (спійма́ти, злови́ти, засту́кати і т. ін.) на гаря́чому вчи́нку — те саме, що Впійма́ти (спійма́ти, злови́ти, засту́кати і т. ін.) на гаря́чому ( див. гаря́чий).

Знайшли вони барильце в печі, взяли барильце, а його, впіймавши на гарячому вчинку, зв’язали та й повели в тюрму (Н.-Лев., III, 1956, 286).