учиняти
УЧИНЯ́ТИ (ВЧИНЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УЧИНИ́ТИ (ВЧИНИ́ТИ), иню́, и́ниш, док.
1. перех. Робити, здійснювати що-небудь.
Ще сонце не зійшло, а вже пташня Гучний концерт за вікнами вчиняє (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 64);
Він не соромився власноручно пелюшки прати, більше того, проробляв це з таким виглядом, ніби вчиняв якийсь безмежно важливий ритуал (Гончар, Тронка, 1963, 301);
[Сестра Серахвима:] А, одступаєшся? Ховаєшся?.. Кажи, що учинила… Боїшся? (Мирний, V, 1955, 67);
Надто-бо вже неподобне діяння вона [Клітемнестра] учинила, Шлюбному мужеві смерть заподіявши (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 202);
Це обурило старого запорожця, і він учинив страшний розгардіяш (Добр., Очак. розмир, 1965. 35);
// У сполуч. з деякими іменниками означає: здійснювати, робити, виявляти те, що виражають ці іменники.
[Ярослав (гнівно):] Хто сміє тут крамолу учиняти І сварами бентежити народ? (Коч., III, 1956, 42);
Аркадці галас підняли, Клялися учинить одплату, Хоча би трупом всі лягли (Котл., І, 1952, 259);
— Спасибі вам, панове-молодці, Преславнії запорожці, За честь, за славу, за повагу, Що ви мені учинили (Шевч., ІI, 1963, 159);
— Здається, нікому я й лиха не бажаю, а хтось мені вчинив таку капість [капость], — сказав засмученим голосом Филін (Н.-Лев., VI, 1966, 332);
[Вітровий:] Рахівник мені казав, що ти йому цілу ревізію вчинив. Всі книги переглянув (Корн., II, 1955, 220).
Учини́ти во́лю чию — здійснити те, чого хтось хоче, бажає.
Ой, циганонько та воріженько [вороженько], Учини мою волю, Ой причаруй та козаченька, А щоб жив ізо мною! (Барв., Опов.., 1902, 236);
Максим вкінці замовк і мусив учинити її волю (Фр., VI, 1951, 13);
Учини́ти до́пит — допитати.
Новим утікачам [Наливайко] увечері прилюдний допит учинив (Ле, Наливайко, 1957, 186);
Учини́ти о́пір див. о́пір;
Учини́ти слі́дство див. слі́дство;
Учини́ти суд — з’ясувати провину і встановити відповідне покарання.
[Матушка гуменя:] Ведіть і запріть її у льох на кріпкі запори. Завтра ми суд над нею учинимо (Мирний, V, 1955, 115);
Обуренню не було меж.. Тут же було вирішено чинити суд над злочинцем (Кол., Терен.., 1959, 195).
♦ Сла́ву учини́ти див. сла́ва.
2. неперех. Діяти певним чином, способом.
Вирішив Іван іти тільки на схід, нікуди не звертаючи. Так і вчинив (Казки Буковини.., 1968, 159);
От погано він учинив, що не зробив ніякої прикмети на тому місці, де вода тече, а тепер як його поночі знайдеш? (Гр., І, 1963, 416);
Леся здригнулася і знов благально глянула на батька. — Не треба так хвилюватися, — заспокоїв той, голублячи дочку. — Вчинила ти вірно (М. Ол., Леся, 1960, 37);
Може, воно вам [дітям] уже й ні до чого. Все ж учиню так, як тато звелів (Павл., Бистрина, 1959, 108).
3. перех., заст. Подавати, справляти (позов).
[Констанцій:] Пробач… я хтів сказати, є відомість, що Туллія вже позов учинила у суд на половину всіх маєтків, — се нібито належить їй від тебе (Л. Укр., III, 1952, 272).
4. перех. і неперех. Заправляти дріжджами, запарою розчин борошна (для виготовлення тіста на хліб і т. ін.).
— Мені здається, що й та страва не буде йому смачна.. і навіть той хліб не буде смачний, що я не своїми руками вчиняла(Н.-Лев., І, 1956, 148);
— Тільки ж ти мою роботу знаєш? У такі дні раз учиняти на хліб, а під ярмарок — двічі (Мирний, І, 1954, 74);
Оксана саме учиняла хліб, коли до хати повернувся Бровко (Добр., Тече річка.., 1961, 59);
— Мамо, хлібинку на завтра. Іду в далеку дорогу.. Мати тихо зітхнула й прядку одставила: — На хліб на дорогу треба вчинити… (Головко, І, 1957, 181);
Скільки клопоту і праці треба докласти, щоб випекти хліб. І тісто вчинити, і замісити, і піч нагріти (Рад. Укр., 11.VI 1959, 2).
Учиня́ти (учини́ти) діжу́ див. діжа́.
Значення в інших словниках
- учиняти — учиня́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- учиняти — Чинити, робити, (помсту) здійснювати, (волю) виконувати, (бучу) зчиняти, здіймати, (зло) коїти, укоювати, (честь) виявляти, (позов) давати, подавати, справляти Словник синонімів Караванського
- учиняти — УЧИНЯ́ТИ (ВЧИНЯ́ТИ), я́ю, я́єш, УЧИ́НЮВАТИ (ВЧИ́НЮВАТИ), юю, юєш, недок., УЧИНИ́ТИ (ВЧИНИ́ТИ), иню́, и́ниш, док. 1. що. Робити, здійснювати що-небудь. Ще сонце не зійшло, а вже пташня Гучний концерт за вікнами вчиняє (Л. Словник української мови у 20 томах
- учиняти — (вчиняти), -яю, -яєш, недок., учинити (вчинити), -иню, -иниш, док. 1》 перех. Робити, здійснювати що-небудь. || У сполуч. з деякими іменниками означає: здійснювати, робити, виявляти те, що виражають ці іменники. Учинити допит. Учинити опір. 2》 неперех. Великий тлумачний словник сучасної мови
- учиняти — ДІ́ЯТИ як (виявляти свою діяльність певним чином), РОБИ́ТИ що, ЧИНИ́ТИ що, УЧИНЯ́ТИ (ВЧИНЯ́ТИ) що, ПРАКТИКУВА́ТИ що, МОТО́РИТИ як, що, розм., ПОСТУПА́ТИ розм., заст., ПОСТУПА́ТИСЯ діал.; ВИРОБЛЯ́ТИ (ВИРО́БЛЮВАТИ рідше) що, ТВОРИ́ТИ що, розм. Словник синонімів української мови
- учиняти — Учиняти, -няю, -єш сов. в. учинити, -ню, -ниш, гл. 1) Дѣлать, сдѣлать, совершать, совершить. Ой, хворцю! Що ти учинила. Мет. Спасибі вам, панове молодці, преславні запорожці, за честь, за славу, за повагу, що ви мені учинили. Шевч. 234. учинити во́лю. см. Словник української мови Грінченка