учитати
УЧИТА́ТИ (ВЧИТА́ТИ), а́ю, а́єш, док., перех., розм.
1. Змогти прочитати що-небудь написане.
Роман сам дивується, що він.. не вчитає букваря (Вас., І, 1959, 63);
А кому я записку зоставлю? Батькові, чи Мартинові, що навряд чи й учитають її? (Тесл., З книги життя, 1949, 89);
Взяла [мати] листа, покрутила його в руках, зітхнула: — Може, ти, Хомо, вчитаєш його? — А чого ж! Коли тут по-людськи написано, то вчитаю! (Стельмах, І, 1962, 511).
2. перен. Зрозуміти, виявити що-небудь з виразу очей, обличчя і т. ін.
Їздець не підганяв його [коня], віддавшися думкам. Проте нічого не вчитаєш у нього на обличчі (Ю. Янов., І, 1958, 148);
Постаті бояр, воєвод і тіунів стали виразнішими, на обличчях їхніх можна було вчитати тривогу й розпач (Скл., Святослав, 1959, 39).
Значення в інших словниках
- учитати — учита́ти дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- учитати — УЧИТА́ТИ (ВЧИТА́ТИ), а́ю, а́єш, док., що, розм. 1. Змогти прочитати що-небудь написане. Роман сам дивується, що він .. не вчитає букваря (С. Васильченко); А кому я записку зоставлю? Батькові, чи Мартинові, що навряд чи й учитають її? (А. Словник української мови у 20 томах
- учитати — (вчитати), -аю, -аєш, док., перех., розм. 1》 Змогти прочитати що-небудь написане. 2》 перен. Зрозуміти, виявити що-небудь з виразу очей, обличчя і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови