1. Словник української мови у 20 томах

учитати

УЧИТА́ТИ (ВЧИТА́ТИ), а́ю, а́єш, док., що, розм.

1. Змогти прочитати що-небудь написане.

Роман сам дивується, що він .. не вчитає букваря (С. Васильченко);

А кому я записку зоставлю? Батькові, чи Мартинові, що навряд чи й учитають її? (А. Тесленко);

Взяла [мати] листа, покрутила його в руках, зітхнула: – Може, ти, Хомо, вчитаєш його? – А чого ж! Коли тут по-людськи написано, то вчитаю! (М. Стельмах).

2. перен. Зрозуміти, виявити що-небудь з виразу очей, обличчя і т. ін.

Їздець не підганяв його [коня], віддавшися думкам. Проте нічого не вчитаєш у нього на обличчі (Ю. Яновський);

Постаті бояр, воєвод і тіунів стали виразнішими, на обличчях їхніх можна було вчитати тривогу й розпач (С. Скляренко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. учитати — учита́ти дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
  2. учитати — (вчитати), -аю, -аєш, док., перех., розм. 1》 Змогти прочитати що-небудь написане. 2》 перен. Зрозуміти, виявити що-небудь з виразу очей, обличчя і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. учитати — УЧИТА́ТИ (ВЧИТА́ТИ), а́ю, а́єш, док., перех., розм. 1. Змогти прочитати що-небудь написане. Роман сам дивується, що він.. не вчитає букваря (Вас., І, 1959, 63); А кому я записку зоставлю? Батькові, чи Мартинові, що навряд чи й учитають її? (Тесл. Словник української мови в 11 томах