фах

ФАХ, у, ч.

1. Вид заняття, трудової діяльності, що вимагає певної підготовки і є основним засобом до існування; професія.

А Краньцовська? Вона навіть не знала добре, до якого фаху лагодиться Славко (Март., Тв., 1954, 332);

Кобзарі пишалися своїм фахом (Тулуб, Людолови, І, 1957, 343);

— Ви така ще молода і вже лікар, — вголос подумала Маргіт і вперше за всю дорогу всміхнулася. — Який хороший ви маєте фах: рятувати людей! (Гончар, Новели, 1954, 53);

*У порівн. Сапер тримає смерть в руках І з нею розмовляє, Мов то його одвічний фах (Перв., І, 1958, 389);

// Будь-який вид занять, що є основним засобом до існування.

Був батько й писарем, і діти учив по селах. Шахтарем на рудні був, зазнав на світі багато фахів (Сос., II, 1958, 365);

Стоять вони удвох коло отари в степу — .. один з гирлигою, жезлом пастуха, що засвідчує приналежність до найдавнішого фаху людського, а другий з емблемою у вигляді крил на кашкеті (Гончар, Тронка, 1963, 5).

2. Основна кваліфікація, спеціальність.

Секретар райкому за фахом агроном (Вол., Сади.., 1950, 162);

Катря вибрала собі на майбутнє фах інженера-електрика (Рибак, Час.., 1960, 454);

Брався [Грибовський] робити все, нічого не вміючи, не маючи жодного людського фаху (Довж., І, 1958, 293);

// перен., розм. Справа, заняття, в якому хтось виявляє велике вміння, майстерність, хист.

Він так уподобав фах розвідника і так досконало вивчив свою справу, що міг пробратися до самої стоянки ворога (Скл., Орл. крила, 1948, 31).