1. Словник української мови в 11 томах

хвалити

ХВАЛИ́ТИ, хвалю́, хва́лиш, недок., перех. і без додатка.

1. Висловлювати похвалу, схвалення кому-, чому-небудь.

— Чи добрі ж хазяїни Балаші? Чи мають худобу? — питала мати.— Та там такі робочі люди, що в нас у Семигорах і нема таких,— хвалив Лаврін (Н.-Лев., II, 1956, 315);

Мельникова донька прийшла додому і жила тепер у великій славі. Дуже її хвалили за те, що допомогла зруйнувати розбійницьке гніздо (Три золоті сл., 1968, 136);

— Справжня господиня! — спробувавши галушки, хвалить батько дочку, а та лукаво посміюється: — Що я не зварю і як я не зварю, ви все хвалите. Видно, добре за вами нашій мамі жилося (Стельмах, II, 1962, 105);

Ольга Карлівна дуже рідко хвалила, і тому кожна її похвала розцінювалася дорожче «відмінних» оцінок, поставлених деякими вчителями… (Коп., Десятикласники, 1938, 117).

2. Звеличувати, прославляти.

Якби ви знали, паничі, Де люди плачуть живучи То ви б елегій не творили Та марне бога б не хвалили, На наші сльози сміючись (Шевч., II, 1963, 252);

— Їхні попи співають і чорними устами хвалять господа бога, а на ризах в них кров… людська кров… (Коцюб., II, 1955, 177);

Ясного Агні для вас викликаю, господаря люду, ми його хвалимо в гімнах (Л. Укр., IV, 1954, 282).

♦ Жи́ти та (і) бо́га (до́лю, до́леньку) хвали́ти — жити, будучи задоволеним своїм становищем.

— Тут би тілько жити та бога хвалити, а вона візьми та й умри! — гомоніли люди (Мирний, IV, 1955, 229);

— Тобі, дочко, тільки жити та бога хвалити (Н.-Лев., III, 1956, 349);

Лисиця так Сові казала: — От де по правді можна жить І доленьку хвалить, В добрі кохаться, всіх любити (Гл., Вибр., 1957, 165);

Хвали́ти бо́га:

а) див. бог;

б) (у знач. присудк. сл.) добре, гаразд.

— Ну, хвалить бога, що в князя є вино! — гукнув Потоцький, зирнувши на столи, заставлені бутлями з горілкою та винами (Н.-Лев., VII, 1966, 80);

— А-а-а, чумаченько..,— мертво проскрипів Гарматій.— Як ся маєш? — Хвалити бога (Стельмах, І, 1962, 330);

Хвали́ти до́лю — те саме, що Хвали́ти бо́га.

— Живенькі-здоровенькі? — Та нічого — кажу,— хвалити долю! Все гаразд (Вишня, І, 1956, 288).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. хвалити — (висловлювати похвалу) вихваляти, виславляти, прославляти. Словник синонімів Полюги
  2. хвалити — хвали́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. хвалити — (надмірно славословити когось, щось) співати дифірамби кому, чому; кадити (палити, курити і т. ін.) фіміам (фіміами) кому, перед ким; співати хвалу кому, чому; підносити (підіймати) до небес. Словник фразеологічних синонімів
  4. хвалити — ВИХВАЛЯТИ, засипати похвалами, розсипатися у похвальбах, віддавати <�воздавати, складати> хвалу, співати хвалу <�осанну>, курити тиміям <сов. фіміам>; (Бога) славити, звеличувати, прославляти. Словник синонімів Караванського
  5. хвалити — Аплодувати (кому), величати, вихвалювати, вихваляти, возвеличувати, захвалювати, захваляти, звеличати, звеличувати, нахвалювати, оспівувати, перехвалювати, підхвалювати, похвалювати, похваляти, прихвалювати, прихваляти, прославляга, розхвалювати... Словник синонімів Вусика
  6. хвалити — ХВАЛИ́ТИ, хвалю́, хва́лиш, недок., кого, що і без прям. дод. 1. Висловлювати похвалу, схвалення кому-, чому-небудь. – Чи добрі ж хазяїни Балаші? Чи мають худобу? – питала мати. Словник української мови у 20 томах
  7. хвалити — хвали́ти: ◊ кожна ми́шка хва́лить свій хво́стик (фо́стик) → мишка ◊ не хвали́ ра́ка пе́ред ве́чором → рак Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. хвалити — Любить Бога хвалити, але й любить горло золити. Про дяка п'яницю. Похвали мене роте, бо тебе роздеру. Хвалить себе на всі заставки. Хвальба сорочки не дасть. Самохвальба не дасть ніякої користи. Похвалити не вмію, а погудити не смію. Приповідки або українсько-народня філософія
  9. хвалити — хвалю, хвалиш, недок., перех. і без додатка. 1》 Висловлювати похвалу, схвалення кому-, чому-небудь. 2》 Звеличувати, прославляти. Хвалити Бога у знач. присудк. сл. — добре, гаразд. Великий тлумачний словник сучасної мови
  10. хвалити — хвали́ти Бо́га. 1. у знач. вставн. словоспол. Уживається для вираження задоволення, заспокоєння, морального полегшення у зв’язку з чим-небудь. — Ну, хвалить Бога, що Настя знайшла собі роботу!... Фразеологічний словник української мови
  11. хвалити — ПРОСЛАВЛЯ́ТИ кого (створювати популярність, славу комусь, чомусь, перев. описуючи в художньому творі, в пісні тощо), СЛА́ВИТИ, ЗВЕЛИ́ЧУВАТИ, ВЕЛИЧА́ТИ, ПІДНО́СИТИ, ХВАЛИТИ рідше, УСЛАВЛЯ́ТИ (ВСЛАВЛЯ́ТИ) уроч., УСЛА́ВЛЮВАТИ (ВСЛА́ВЛЮВАТИ) уроч. Словник синонімів української мови
  12. хвалити — Хвали́ти, -лю́, хва́лиш, -лить, -лимо, -лите, -лять; хва́лячи Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  13. хвалити — Хвалити, -лю́, -лиш гл. Хвалить, восхвалять. Мого свекорка гудять, а батенька хвалять. Мет. 125. Парубок так радіє та Бога хвалить, та панові дякує. Рудч. Ск. II. 9. хвалити бо́га. Слава Богу. Хвалить Бога, що ти приїхав, а то я тут турбувалась. Рудч. Ск. Словник української мови Грінченка