1. Словник української мови в 11 томах

хибити

ХИ́БИТИ, блю, биш; мн. хи́блять; недок. Допускати хиби (у 1 знач.) в чому-небудь; помилятися.

І втишуватимеш неутоленний біль Не день ти і не два, о краю мій коханий! Тож чи не хиблю я, що заплітаю хміль Юнацьких спогадів у твій вінок багряний? (Рильський, Поеми, 1957, 227);

// Не влучати в ціль; промахуватися.

Княгинина рука не хибила — пускала рогатину влучно (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 41);

Оротук бачив тільки двох вовків. Правда, убив обох, бо рушниця в його руках стріляла не хиблячи (Трубл., І, 1955, 195);

// перен. Збиватися з правильного шляху; збочувати.

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. хибити — хи́бити дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. хибити — Помилятися, робити помилки, давати хука <�маху>, (проти чого) грішити, (- стрільця) промахуватися, (- кулю) іти по молоко, П. збочувати Словник синонімів Караванського
  3. хибити — див. помилятися Словник синонімів Вусика
  4. хибити — [хибиетие] -бл'у, -биеш, хибл'ат'; нак. хиб, хибтеи Орфоепічний словник української мови
  5. хибити — ХИ́БИТИ, блю, биш; мн. хи́блять; недок. Допускати хиби (у 1 знач.) в чому-небудь; помилятися. І втишуватимеш неутоленний біль Не день ти і не два, о краю мій коханий! Тож чи не хиблю я, що заплітаю хміль Юнацьких спогадів у твій вінок багряний? (М. Словник української мови у 20 томах
  6. хибити — -блю, -биш; мн. хиблять; недок. Допускати хиби (у 1 знач.) в чому-небудь; помилятися. || Не влучати в ціль; промахуватися. || перен. Збиватися з правильного шляху; збочувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. хибити — ПОМИЛИ́ТИСЯ (зробити щось неправильно, допустити неточність, неправильність у чомусь), СХИ́БИТИ (СХИБНУ́ТИ), ПРОМАХНУ́ТИСЯ, ОБМАХНУ́ТИСЯ рідше, ДА́ТИ МА́ХУ розм., СПІТКНУ́ТИСЯ (СПОТИКНУ́ТИСЯ) розм., ОСТУПИ́ТИСЯ розм., ПОСКОВЗНУ́ТИСЯ розм. Словник синонімів української мови
  8. хибити — Хи́бити, хи́блю, -биш, -блять; не хиб, не хи́бте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. хибити — Хи́бити, -блю, -биш гл. 1) Ошибаться, давать промахъ, погрѣшать, сбиваться съ пути. Мір землю сажнем, а не ланцюгом, то не будеш хибити. Черк. у. Не хибив я проти його закону, його слова ховав у щирім серці. К. Іов. 51. Словник української мови Грінченка