хилитатися

ХИЛИТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок. Те саме, що хита́тися 1-3.

На вікнах хилитались од вітру подерті білі завіси, як перебиті гусячі крила (Коцюб., II, 1955, 89);

На високій стеблині сидів снігур .. Стеблина хилиталась, і снігур кивав довгим хвостом, тримаючи рівновагу (Донч., IV, 1957, 92);

Василько озирнувся назад. З горбика видно було все село і їхнє подвір’я. Над димарями в небо здіймався легенький дим, але над їхньою хатою чомусь стояв великий стовп чорного диму, а під ним хилитався червоний вогонь (Панч, Гарні хлопці, 1959, 95);

Сідав [Славко] на ослін і передовсім намагався вдержати рівновагу, бо безногий ослін хилитався (Март., Тв., 1954, 229);

Човен мій від бурі хилитається (Тич., II, 1957, 60);

Гора хилиталася і осипалася далі.. — Землетрус! — чується з сусідньої кімнати веселий батьків голос.— Землетрус! (Смолич, Дитинство, 1937, 32);

Прочанин важко дише і налягає на ціпок, ідучи, бо день душний. На ціпку вгорі прив’язана тиковка хилитається порожня і калатає (Л. Укр., III, 1952, 124);

Командуючий схопив його в обійми й, не давши договорити, міцно поцілував, відчуваючи, як неслухняно й безвільно хилитається голова моряка (Кучер, Голод, 1961, 203);

Рипнули двері. В кімнату увійшов Роман і, хилитаючись, попростував до полу (Н.-Лев., VI, 1966, 408);

Цимбал не відставав, та відсутність тренажу давалася взнаки: він важко хекав, хилитався, весь спітнів (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 84).

♦ Хилита́тися від (од) ві́тру — те саме, що Вали́тися від ві́тру ( див. вали́тися).

— Де це ми тільки худоби дістанемо? Наш [кінь] од вітру хилитається (Стельмах, II, 1962, 152).