холка
ХО́ЛКА, и, ж. Підвищення, горбок у місці переходу шиї тварини (коня, вола та ін.) в хребет.
Вершник увесь час упирався руками в холку, щоб не потовкти собі тіла і не злетіти через голову (Мик., II, 1957, 524);
// Грива, що росте на цьому місці.
Хвацько, немовби справжній вершник, сидів Сашко на незагнузданому коні, ніжно погладжував йому холку (Юхвід, Оля, 1959, 16).
◊ Ми́лити хо́лку див. ми́лити.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- холка — хо́лка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- холка — Чубок, штим Словник чужослів Павло Штепа
- холка — ХО́ЛКА, и, ж. Підвищення, горбок у місці переходу шиї тварини (коня, вола та ін.) в хребет. Вершник увесь час упирався руками в холку, щоб не потовкти собі тіла і не злетіти через голову (І. Словник української мови у 20 томах
- холка — -и, ж. Підвищення, горбок у місці переходу шиї тварини (коня, вола та ін.) в хребет. || Грива, що росте на цьому місці. Великий тлумачний словник сучасної мови
- холка — ми́лити ши́ю (чу́ба, хо́лку і т. ін.) кому, зневажл. Робити зауваження, дорікати кому-небудь за щось; лаяти, картати когось. — Та ти ж поет!... Фразеологічний словник української мови