холка
ми́лити ши́ю (чу́ба, хо́лку і т. ін.) кому, зневажл. Робити зауваження, дорікати кому-небудь за щось; лаяти, картати когось. — Та ти ж поет! — вигукує Корольок, а Павлик спокійно зауважує: — Це він тут поетом став, а в нас йому, пригадуєте, скільки разів шию милили за грубості в повітрі… (О. Гончар); Тужить, журиться Петро, нудиться і ниє: — Будуть милить шию… (З журналу); — Я знаю, що ти будеш милити мені холку,— додав Логвин.— Адже ж будеш? (Г. Епік).
Джерело:
Фразеологічний словник української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- холка — хо́лка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- холка — Чубок, штим Словник чужослів Павло Штепа
- холка — ХО́ЛКА, и, ж. Підвищення, горбок у місці переходу шиї тварини (коня, вола та ін.) в хребет. Вершник увесь час упирався руками в холку, щоб не потовкти собі тіла і не злетіти через голову (І. Словник української мови у 20 томах
- холка — -и, ж. Підвищення, горбок у місці переходу шиї тварини (коня, вола та ін.) в хребет. || Грива, що росте на цьому місці. Великий тлумачний словник сучасної мови
- холка — ХО́ЛКА, и, ж. Підвищення, горбок у місці переходу шиї тварини (коня, вола та ін.) в хребет. Вершник увесь час упирався руками в холку, щоб не потовкти собі тіла і не злетіти через голову (Мик., II, 1957, 524); // Грива, що росте на цьому місці. Словник української мови в 11 томах