1. Словник української мови у 20 томах

холка

ХО́ЛКА, и, ж.

Підвищення, горбок у місці переходу шиї тварини (коня, вола та ін.) в хребет.

Вершник увесь час упирався руками в холку, щоб не потовкти собі тіла і не злетіти через голову (І. Микитенко);

Руки йому [Іванові Сіркові] налилися свинцем, і сам був неначе із свинцю, аж кінь, здавалорся прогнувся й довго не слухався його, притиснув вуха й здригав на холці шкірою (Ю. Мушкетик);

// Грива, що росте на цьому місці.

Хвацько, немовби справжній вершник, сидів Сашко на незагнузданому коні, ніжно погладжував йому холку (Л. Юхвід).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. холка — хо́лка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. холка — Чубок, штим Словник чужослів Павло Штепа
  3. холка — -и, ж. Підвищення, горбок у місці переходу шиї тварини (коня, вола та ін.) в хребет. || Грива, що росте на цьому місці. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. холка — ми́лити ши́ю (чу́ба, хо́лку і т. ін.) кому, зневажл. Робити зауваження, дорікати кому-небудь за щось; лаяти, картати когось. — Та ти ж поет!... Фразеологічний словник української мови
  5. холка — ХО́ЛКА, и, ж. Підвищення, горбок у місці переходу шиї тварини (коня, вола та ін.) в хребет. Вершник увесь час упирався руками в холку, щоб не потовкти собі тіла і не злетіти через голову (Мик., II, 1957, 524); // Грива, що росте на цьому місці. Словник української мови в 11 томах