1. Словник української мови в 11 томах

хотіння

ХОТІ́ННЯ, я, с. Бажання, прагнення чого-небудь, потяг до здійснення чогось.

Аби голова добра й хотіння, а то всього досягти можна (Шиян, Магістраль, 1934, 73);

— Візьми і організуй з бригадирів, трактористів гурток по вивченню агротехніки.— А як вони не захочуть? — От бачиш, усе впирається в хотіння (Мушк., Серце.., 1962, 133);

Аж воно не все, що хочеться, швидко робиться від того хотіння (Мур., Бук. повість, 1959, 261);

// заст. Воля, виявлення волі.

Без господнього хотіння навіть мушка ся не згине (Фр., XI, 1952, 199).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. хотіння — хоті́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. хотіння — ХОТІ́ННЯ, я, с. Бажання, прагнення чого-небудь, потяг до здійснення чогось. Аби голова добра й хотіння, а то всього досягти можна (А. Шиян); – Візьми і організуй з бригадирів, трактористів гурток по вивченню агротехніки. – А як вони не захочуть?... Словник української мови у 20 томах
  3. хотіння — -я, с. Бажання, прагнення чого-небудь, потяг до здійснення чогось. || заст. Воля, виявлення волі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. хотіння — БАЖА́ННЯ чого, з інфін, і без додатка (внутрішня потреба чого-небудь, зацікавленість у здійсненні чого-небудь, володінні чим-небудь), ХОТІ́ННЯ рідше, ХІТЬ перев. до чого або з інфін., розм., ВО́ЛЯ у знач. предик.; НА́СТРІЙ з інфін., перев. Словник синонімів української мови
  5. хотіння — Хоті́ння, -ння, -нню, в -нні Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. хотіння — Хотіння, -ня с. Хотѣніе, желаніе. Желех. Словник української мови Грінченка