хустина
ХУСТИ́НА, и, ж., розм. Те саме, що хустка.
Ведуть коня вороного, Розбиті копита… А на йому сіделечко Хустиною вкрите (Шевч., II, 1953, 43);
В цю хвилину недалечко нас, майже на узліссі, спинилась молодиця. В руках у зав’язаній хустині вона тримала горщик (Досв., Вибр., 1959, 81);
Шерстяна біла хустина на ній була величезна і обрамляла обличчя, як клубок морського шумовиння (Сенч., На Бат. горі, 1960, 10);
Оця хустина — обтирать чоло, Цей персник — люте відганяти Зло, А сльози ці — я їх собі зіставлю… (Рильський, II, 1960, 271);
Коли Орися побачила свою хустину в руках суперниці, гаряча кров ударила в обличчя і затуманила голову (Тют., Вир, 1964, 128);
*Образно. Хрумтить, як скло, під кроком знову води замерзлої слюда. І у хустині малиновій зоря у вікна загляда (Сос., Солов. далі, 1957, 20);
Неждано поміж деревами хлопець бачить, як на знайомій прогалинці колишеться червона хустина вогню (Стельмах, І, 1962, 263).
Терно́ва хусти́на див. терно́вий².
Значення в інших словниках
- хустина — хусти́на іменник жіночого роду розм. Орфографічний словник української мови
- хустина — [хустина] -ние, д. і м. -н'і Орфоепічний словник української мови
- хустина — ХУСТИ́НА, и, ж., розм. Те саме, що ху́стка. Ведуть коня вороного, Розбиті копита... А на йому сіделечко Хустиною вкрите (Т. Шевченко); В цю хвилину недалечко нас, майже на узліссі, спинилась молодиця. Словник української мови у 20 томах
- хустина — -и, ж., розм. Те саме, що хустка. Великий тлумачний словник сучасної мови
- хустина — ХУ́СТКА (перев. квадратний шматок тканини або такий плетений виріб, яким пов'язують голову, шию, який накидають на плечі), ХУСТИ́НА, ПЛАТО́К розм., ХУ́СТА заст., ПЛАТ діал., ПЛАТИ́НА діал., ШИРИ́НКА діал.; ШАЛЬ (перев. Словник синонімів української мови