1. Словник української мови в 11 томах

хутір

ХУ́ТІР, тора, ч.

1. Відокремлене селянське господарство разом з садибою власника.

Смутний і невеселий сидів пан судденко, Дем’ян Омелянович Халявський, у своїм хуторі (Кв.-Осн., II, 1956, 207);

Був собі дід та баба. З давнього давна, у гаї над ставом, Удвох собі на хуторі жили (Шевч., І, 1963, 309);

Я згадую мій рідний тихий хутір, Високий ліс, глибокії яри (Гр., I, 1963, 104);

Хутір пана Варави стоїть між двома прорізаними греблею ставками (Стельмах, І, 1962, 76).

♦ Виселя́тися (ви́селитися) на ху́тір — оселятися на відокремленій земельній ділянці.

Зразу [Максим] спродав дворище, будинок, забрався та й виселився на хутір, на батьківську землю (Мирний, І, 1949, 238);

Сиді́ти (сі́сти, жи́ти) ху́тором — жити на відокремленій земельній ділянці.

Саме проти Черкас, нижче Домонтова, сидів хутором над Дніпром Максим Гримач (Вовчок, І, 1955, 89);

— Всі землі Малоросії перейшли під сильну руку імператриці. Не сів би хутором на тому шматку над Тясмином мій пращур Козюшевський, то сів би якийсь фаворит Катерини (Д. Бедзик, Підземні громи, 1971, 18);

На північ від Богуслава, в урочищі Маслів Став, жив хутором старий козак Добридень (Панч, Гомон. Україна, 1954, 5).

2. Невелике селище, яке виникло внаслідок переселення людей з сіл, козачих станиць тощо; виселок.

Це тепер народу намножилося без числа, хутори як гриби поросли: і Паньківка, і Луб’янка, і Гриценків, і Бунчужний — та хіба мало їх (Хотк., І, 1966, 97);

Слава про Серафиму Миколаївну, як про чутливу і доступну свою людину, завоювала все село наше з прилеглими хуторами (Тич., III, 1957, 134);

Я побачив перед собою за деревами невеличкий хутір — три хати під стріхою, тин з порожніми глечиками на кілках, садок, криницю (Сміл., Сашко, 1951, 63).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. хутір — (кілька хат на окраїні села) присілок, виселок. Словник синонімів Полюги
  2. хутір — ху́тір іменник чоловічого роду * Але: два, три, чотири ху́тори Орфографічний словник української мови
  3. хутір — (окреме господарство) ферма, фарма; (поселення) виселок; хуторець. Словник синонімів Караванського
  4. хутір — Хутірець, хутірок Словник синонімів Вусика
  5. хутір — [хут'ір] -тора, м. (на) -тор'і, мн. хутори, хутоур'іў два хуторие Орфоепічний словник української мови
  6. хутір — рос. хутор сільські землеробські однодворові чи небагатодворові поселення в Україні, на Кубані і на Дону, що існували до 1940 р. Eкономічна енциклопедія
  7. хутір — ХУ́ТІР, тора, ч. 1. Відокремлене селянське господарство разом з садибою власника. Смутний і невеселий сидів пан судденко, Дем'ян Омелянович Халявський, у своїм хуторі (Г. Квітка-Основ'яненко); Був собі дід та баба. Словник української мови у 20 томах
  8. хутір — -тора, ч. 1》 Відокремлене селянське господарство разом із садибою власника. 2》 Невелике селище, яке виникло внаслідок переселення людей із сіл, козачих станиць тощо; виселок. Великий тлумачний словник сучасної мови
  9. хутір — сиді́ти по хутора́х, рідко. Жити обмеженими інтересами, мати вузький світогляд. Але ж якби ж то знаття! А то думаєш собі: “Свій чоловік, українець… Треба піддержувати національну справу. Годі сидіти по хуторах...” (В. Винниченко). Фразеологічний словник української мови
  10. хутір — ХУ́ТІР (невеликий населений пункт поблизу села; відокремлене господарство разом з садибою господаря), ПРИСІ́ЛОК, ФІЛЬВА́РОК, ВИ́СЕЛОК (невелике селище, яке виникло внаслідок переселення). Хутір із чотирьох садиб лежав на самому дні глибокої балки (П. Словник синонімів української мови
  11. хутір — Ху́тір, ху́тора; хутори́, -рі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)