хутірець

ХУТІРЕ́ЦЬ, рідше ХУТОРЕ́ЦЬ, рця́, ч. Зменш.-пестл. до ху́тір.

Схотілось мені навідаться у рідний край — глянуть на свій хутірець і поклониться батьківській і матчиній могилці (Стор., І, 1957, 299);

А в Зосі ж і придане більше, старий Король навіть хутірець має (Стельмах, І, 1962, 531);

Там стояло невеличке сільце, або краще — невеличкі хутірці розсипались по балці, як стоги сіна зимою по степу (Мирний, II, 1954, 81);

Ідемо день, ідемо другий, ідемо й третій, а жодного тобі села, жодного хуторця.. не минаємо (Морд., І, 1958, 44);

Хутірець розкинувся в степу над глибокою балкою. Хати стояли на підгір’ї, а садиби спадали вниз городами й левадами до невеличкої річечки (Цюпа, Краяни, 1971, 328).

♦ Сиді́ти (сі́сти, жити) хутірце́м (хуторце́м) — те саме, що Сиді́ти ху́тором ( див. ху́тір).

Раділа вдова, що трапились їй добрі молотники, А жила вдова собі хуторцем (Барв., Опов.., 1902, 304).