цвіточок

ЦВІТО́ЧОК, чка, ч. Зменш.-пестл. до цвіто́к.

Зелененькі огірочки, Жовтенькі цвіточки… Нема мого миленького, Плачуть карі очки! (Нар. лірика, 1956, 241);

Підносить [рожа] високо тужні, бліді цвіточки й дивиться далеко, поза ясне сонце й синю блакить (Кобр., Вибр., 1954, 173);

По обидва боки шляху без кінця і краю колосилися пшениці, оздоблені синіми волошками, рожевими цвіточками березки і білою кашкою (Панч, На калин. мості, 1965, 50);

[Ярчук:] Ну, я ще нічого не встиг. Це тільки цвіточки. [Наталя:] А ягідки — попереду? (Мик., І, 1957, 408);

*Образно. — Що, мій цвіточок? Паця лякала? Ось ми їй покажемо. Ну-ну-ну, погана паця. Ти нащо лякала нашого Тарасика? (Вас., II, 1959, 350);

*У порівн. Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, .. а губоньки як цвіточки розцвітають (Кв.-Осн., II, 1956, 25).