цибатий

ЦИБА́ТИЙ, а, е, розм. З довгими тонкими ногами.

П’ята була Домаха Карлючківна.. Зростом собі невеличка: хоч у яку хату ввійде, то головою стелі достане; суха та цибата (Кв.-Осн., II, 1956, 176);

Цибатий Невкипілий, на цілу голову в натовпі вищий за всіх, кумедно, як чорногуз, хитав головою (Головко, II, 1957, 220);

До цеху нагодився начальник депо Васильченко. Він був такий же тонкий і цибатий, мов жердина (Гур., Через замети, 1961, 93);

// Довгоногий (про птахів).

Менший [брат] тихесенько Галю заспокоює, і Галя собі заспокоюється, ще часом і пісеньку заспіва про журавля, «що цибатий журавель, він до млина їздив, дивне диво бачив» (Вовчок, І, 1955, 289);

Півень такий у дворі ходив. Галаган, куряча порода, цибатий і шия гола (Донч., VI, 1957, 108);

// Довгий, тонкий (про ноги).

Він ішов так швидко, як тільки міг, прогонисто викидав уперед то одну, то другу ногу, ноги мав цибаті, аж он які (Загреб., Диво, 1968, 21);

На гнідій шкапині показався чудернацький вершник: без сідла, з мотузяною оброттю, сам довгий, з високо піднесеною головою, з цибатими, ледве не до землі ногами. Це був старий Канушевич (Коцюба, Нові береги, 1959, 361);

// На високих тонких ніжках (про предмети).

Попід вікнами та з другого боку залу попід дверима на високих цибатих триногах — кіноапарати, які то в один бік своїм темним оком повернуться, то в другий (Тич., III, 1957, 467).