цокнути

ЦО́КНУТИ, ну, неш, док.

1. чим, об що, по чому і без додатка. Однокр. до цо́кати¹.

Рип наближався до кухні… Цокнула клямка, двері розчинились, і в кухню уступив Довбня (Мирний, III, 1954, 229);

Ворота зачинилися; цокнули замки раз, у другий (Л. Янов., І, 1959, 50);

Зупинка. Цокнули залізні дверцята, відчинились (Донч., V, 1957, 432);

По сходах швидко дріботів юнга, спускаючись з ключем. Чути, як цокнуло кільце на ключі — капітан узяв ключа з руки юнги… (Ле, Клен. лист, 1960, 186);

Шовкун підійшов упритул, опік жарким диханням і взяв Хому за барки.. Він сильно труснув, аж зуби в Хоми цокнули (Грим., Незакінч. роман, 1962, 228);

Тихо, сумно, сонно… Хіба жандар, цокнувши острогами, порушить оту сонну тишу або замутить ті лопотання перегортуваних листочків (Мирний, IV, 1955, 381);

Ряженко увійшов, вклонився, цокнув по-військовому каблуками, став коло порога (Мик., II, 1957, 298);

Силантьєв двома пучками діткнувся до паперу. Кнопка легенько цокнула об підлогу. Об’ява одним ріжком хитнулася вниз (Донч., II, 1956, 265);

Од злості в старшини аж руки затряслися. Помалу розмахавши за кінець люльку, немовби заміряючись забивати цвяшок у стіну, Василь Миронович виважився й цокнув головкою люльки писаря по лобі (Вас., І, 1959, 129);

Шампанське у Валетових руках стрельнуло, дзвінко цокнуло корком у стіну (Дор., Не повтори.., 1968, 239);

Воли дзвінко цокнули рогами., за колесами закрутився кудлатий пил (Стельмах, II, 1962, 406);

Бичковський підняв стакан до Марти Кирилівни. Вона підняла і свій стакан і цокнула ним об стакан Бичковського (Н.-Лев., VI, 1966, 41);

Цокнувши чаркою простягнені нетерплячими рухами чарки Вакула й Карпа, поставив [Орест] її край своєї тарілки (Досв., Вибр., 1959, 275).

2. перех. і без додатка, розм. Ударити чим-небудь когось; убити.

[Масляк:] Хтось біжить. [Молибога:] Сюди біжить! [Масляк:] Я його зараз цокну (Мик., І, 1957, 310);

Вася вивернувся: поцілив [вовка], мовляв, в око стрілою та двічі сокирою по голові і цокнув (Ковінька, Кутя.., 1960, 29).