чавити

ЧАВИ́ТИ, влю́, виш; мн. ча́влять; недок., перех.

1. Наступати на щось, придушувати ногами, топтати що-небудь.

Гнат Голод ішов похмурий і байдуже чавив широкими підошвами прикраси весни (Панч, В дорозі, 1959, 45);

Кінь скаче на луки, чавить копитами траву, аж бризкає з неї сік (Тют., Вир, 1964, 69);

Чавлячи старими черевиками рідку грязюку, вона трудно пішла в напрямі лісу (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 380).

2. кого, що. Давити, роздавлювати, знищуючи.

Він у кімнаті оселився, Де староживець [старожитець] тих країв Весь вік з ключаркою сварився, Дививсь у вікна й мух чавив (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 44);

Андрійко опустив голову.— Я сам просився. Тепер я чавитиму проклятих гітлерівців найбільшими танками (Панч, II, 1956, 494);

На вії Григорія набігають дві сльозини, він чавить їх пальцями (Стельмах, Правда.., 1961, 461);

// Стискувати кого-, що-небудь.

Чудне щось діється з дідом, йому стало здаватися, немов хтось у жменю взяв його старе серце й став його помаленьку чавити, а дідові стає чогось так жаль-жаль (Вас., І, 1959, 133);

// перен. Гнітити, душити кого-, що-небудь.

— Ніколи ще панський гріш не рятував мужика, а рука панська завжди чавила нас (Стельмах, І, 1962, 302);

Говорив [Макуха] настирливо, невідступно обплітав Сидорчукову душу залізною сіткою, душив її немилосердно, чавив (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 89);

// перен., розм. Стримувати, таїти щось у собі.

Так от воно як! Те, в чому він, Левко, й собі не признавався, а чавив на дні душі, мов гадину, було вже відоме братам… (Стельмах, І, 1962, 530).

3. Видавлювати, вижимати щось з чого-небудь.

У нього славний виноградник, і він під осінь чавить сік (Тер., Правда, 1952, 158).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чавити — Давити, роздавлювати, роздушувати, розчавлювати, (сік) вичавлювати, витискати, (підлеглих) П. душити, гнітити, (щось у собі) П. придушувати Словник синонімів Караванського
  2. чавити — див. давити; нищити; підкорювати Словник синонімів Вусика
  3. чавити — ЧА́ВИ́ТИ, влю́, виш; мн. ча́влять; недок., що. 1. Наступати на щось, придушувати ногами, топтати що-небудь. Гнат Голод ішов похмурий і байдуже чавив широкими підошвами прикраси весни (П. Словник української мови у 20 томах
  4. чавити — ча́ви́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  5. чавити — -влю, -виш; мн. чавлять; недок., перех. 1》 Наступати на щось, придушувати ногами, топтати що-небудь. 2》 кого, що. Давити, роздавлювати, знищуючи. || Стискувати кого-, що-небудь. || перен. Гнітити, душити кого-, що-небудь. || перен., розм. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. чавити — ГНІТИ́ТИ (діяти гнітюче, викликати важке й болісне почуття), ПРИГНІ́ЧУВАТИ, ПРИГНІТА́ТИ рідше, ЗГНІ́ЧУВАТИ, ДАВИ́ТИ, ПРИДА́ВЛЮВАТИ, РОЗДА́ВЛЮВАТИ підсил., ДУШИ́ТИ, ПРИДУ́ШУВАТИ, ЧАВИ́ТИ, РОЗЧА́ВЛЮВАТИ підсил. Словник синонімів української мови
  7. чавити — Чави́ти, чавлю́, ча́виш, ча́влять Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. чавити — Чавити, -влю, -виш гл. Давить, мять. Словник української мови Грінченка